В останні роки як в науці кримінально-процесуального права, так і в криміналістиці вчені абсолютно обґрунтовано приділяють велику увагу проблемам забезпечення прав та свобод людини. Повага прав, свобод, честі та гідності особи є одним з найважливіших загальноприйнятих людством пріоритетів демократичної держави. Визнання гідності та цінності людини, повага її прав і свобод, виховання громадян у дусі взаємної поваги один до одного – виступають провідними принципами, які розкривають етичну сутність права, правового життя суспільства.
Активізація досліджень проблем прав і свобод людини, гарантій та умов їх реалізації, статусу особи під час здійснення кримінального судочинства в Україні пов'язана з прийняттям в 1996 році Конституції України, в якій права та свободи людини знаходять своє юридичне закріплення. В Основному Законі зазначається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні най¬вищою соціальною цінністю [1]. Цим самим, як слушно зазначив О.Г. Кушніренко, піднімають¬ся на найвищий щабель усі дії в сфері практичного здійснення прав людини і громадянина [2, с. 48].
    Ідея зростання важливості прав та свобод людини у системі соціальних цінностей передбачає поглиблене вивчення всіх можливостей оптимального забезпечення їх реалізації у боротьбі зі злочинністю. Конституція України разом з визнанням пріоритетів соціальних цінностей людини встановлює відповідальність держави за свою діяльність. Сучасна злочинність стає серйозною небезпекою для існування держави і потребує нових підходів для боротьби з нею.
Для ефективного проведення кримінальної політики необхідне врахування діалектики співвідношення прав й інтересів учасників кримінального судочинства і чітке визначення пріоритетності цінностей, які потрібно захищати в кожному конкретному випадку. Особливе значення даного співвідношення та характеру заходів, пов'язаних із вторгненням у сферу прав та свобод особи, які можуть здійснити правоохоронні органи під час розкриття злочинів, полягає у визначенні принципових положень у боротьбі із злочинністю.
    Слід враховувати те, що сучасна злочинність вимагає використання інших методів та заходів боротьби з нею. Новим формам злочинності необхідно протиставити відповідні засоби реагування держави [3, с. 106-107].
Тому дослідження криміналістичного забезпечення прав та свобод людини може бути цікавим й корисним у кількох аспектах. По-перше, створюються умови для проведення дослідження питання забезпечення прав та свобод суб’єктів кримінального судочинства такими галузями як кримінальний процес, криміналістика, конституційне право. По-друге, можливе створення сучасної концепції допустимості застосування методів та заходів боротьби із злочинністю і сформулювання принципових положень їх практичного використання. По-третє, розширюються можливості для детального визначення місця і ролі криміналістичних знань у створенні системи гарантій захисту прав та свобод людини у кримінальному судочинстві.
     Забезпечення реалізації прав та свобод людини нерідко здійснюється шляхом використання знань з різних галузей права, у тому числі й криміналістики, та практики. Не зважаючи на те, що використання криміналістичних знань у забезпеченні прав та свобод має широке застосування у юридичній практиці, вивчення проблеми захисту прав учасників кримінального процесу саме методами та засобами криміналістики ще не привернуло достатньої уваги науковців.
Дослідження криміналістичних аспектів забезпечення прав та свобод особи може бути цікавим і корисним для наукового розроблення цього питання. Криміналістика досліджує суспільні відносини в одній з найважливіших сфер діяльності держави – правоохоронній. У даній галузі найчастіше виникають проблеми забезпечення конституційних гарантій прав і свобод людини. Саме в сфері правоохоронної діяльності з'являється чимало суперечностей між обов'язками держави у створенні гарантій забезпечення прав та свобод громадян, системи правового захисту їх від злочинних посягань та особливостями правоохоронної діяльності. Діяльність держави у боротьбі зі злочинністю передбачає в окремих випадках обмеження прав і свобод громадян. Зокрема в кримінально-процесуальній сфері правовідносин між людиною і державою держава має надане законом право застосовувати заходи кримінально-процесуального примусу, пов'язані з обмеженням особистого життя, прав та свобод людини. Законність їх застосування прямо пов'язана з дотриманням посадовими особами процедури кримінального судочинства, у тому числі дотримання основних засад кримінального провадження.
    Криміналістика покликана за допомогою своїх методів та засобів забезпечити належне врегулювання різних правовідносин під час проведення досудового слідства, тобто використання криміналістичних знань у забезпеченні прав та свобод людини має широке застосування. Наприклад, криміналістична ідентифікація являється одним із основних засобів встановлення істини в кримінальному судочинстві, коли виникає необхідність у виявленні зв’язку підозрюваного, предметів, що йому належать, та інших об’єктів з подією, яка розслідується, по залишеним ними слідами та іншим матеріальним і ідеальним відображенням. Сутність ідентифікації полягає в тому, щоб по індивідуальним ознакам встановити конкретний об’єкт [4, с. 31-32].
    Визначаючи роль криміналістики в розробленні проблеми забезпечення прав та свобод учасників кримінального судочинства, слід підкреслити її значення у створенні системи використання криміналістичних методів та засобів розслідування. Вона має визначити пріоритети, які повинна захищати в зазначеній галузі діяльність держави. Звичайно, найважливішими необхідно визнати пріоритети людини, її життя, честь, гідність, недоторканність та безпеку. Разом з тим, слід враховувати й загальнодержавні потреби створення таких можливостей для людини. Тому держава повинна мати чітку концепцію, в яких випадках та межах можливе обмеження прав особи у боротьбі із злочинністю.
З іншого боку, необхідно враховувати й реалії сьогодення, сучасний стан злочинності й форми та методи вчинення злочинів. Сьогодні боротьба зі злочинністю потребує посилення форм державного контролю, розширення можливостей правоохоронних органів, втілення в практику нових форм та методів боротьби з нею.
Наука кримінально-процесуального права і криміналістики, кожна в своїй сфері, своїми засобами і методами сприяють вирішенню завдань кримінального судочинства, зокрема охороні прав та законних інтересів осіб, які беруть в ньому участь, а також швидкому і повному розкриттю злочинів, викриттю винних та забезпеченню правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Досягнення цих завдань забезпечується передбаченими кримінально-процесуальним законом засобами, які в науці кримінального процесу називаються процесуальними гарантіями.
     Гарантії у процесуальному розумінні – це відповідні засоби, методи, які забезпечують реалізацію та сприяють здійсненню учасником кримінального процесу своїх прав та обов'язків, це механізм запобігання порушенням цих прав, порядок їх захисту та відновлення [5, с. 78-82].
     Значення кримінально-процесуальних гарантій прав учасників кримінального судочинства полягає в тому, що з їх допомогою громадяни мають реальну можливість здійснювати надані їм законом права і захищати свої інтереси шляхом активного втручання в провадження по кримінальній справі. Отже, засоби здійснення прав учасників кримінального судочинства, або засоби їх реалізації, можна розглядати як систему гарантій цих прав.
      Розвиток системи процесуальних гарантій забезпечення прав та свобод людини в кримінальному процесі передбачає: - розширення існуючої системи та обсягу й змісту окремих прав та свобод громадян; - створення доступного, простого й надійного юридичного механізму захисту та відновлення прав та свобод, право реабілітації та відшкодування шкоди, яка заподіяна незаконними діями; - чітке законодавче визначення підстав, умов та процедури застосування примусових заходів; - чітке визначення механізму застосування примусових заходів та правовідносин, які виникають при цьому; - обґрунтованість всіх рішень щодо втручання у права і свободи людини; - дієвість процесуального контролю, судового і прокурорського нагляду за здійсненням процесуальної діяльності; - визначення  відповідальності за всі прояви безпідставного втручання у гарантовані законом права та свободи людини [5, с. 78-82].
     Таким чином, логічним є те, що всі суб'єкти судового пізнання як учасники кримінально-процесуальної діяльності зобов'язані використовувати в своїй роботі (в межах прав і функціональних обов'язків) як знання кримінально-процесуального права, так і криміналістики.

Список літератури:
1. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права і свободи людини та громадянина. Навчальний посібник. X., 2001. 2. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. К., 1996. 3. Строков І.В. Забезпечення прав і свобод людини у кримінальному судочинстві // Право України. 2001. № 3. С. 106 -107. 4. Криминалистика: Учеб. для вузов / И.Ф. Герасимов, Л.Я. Драпкин, Е.П. Ищенко и др.; Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина – 2-е изд., пере раб. и доп. – М., 2000.  5. Кислиця В.В. Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав та свобод людини під час здійснення кримінального судочинства // Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, 26 листопада 2004 року. Донецьк, 2005.