Статтею 69 КПК України передбачено правила, згідно із яким не може бути допитана як свідок особа, яка згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них. За загальним правилом, свідок, як допоміжний суб’єкт у кримінальній справі, не має ні прав, ні обов’язків при призначенні та проведенні експертизи. Питання активної участі цього суб’єкта в правовідносинах, які виникають під час судової експертизи, не піднімалося і в науці кримінального процесу. Тому метою даної публікації є з’ясувати можливість наділення свідка певними правами та обов’язками при проведенні судових експертиз за його участю.
    Дійсно, свідок не є учасником, який активно відстоює свою позицію у справі. Водночас, зауважимо, що пасивна роль свідка в загальний кримінально-процесуальних правовідносинах не виключає його активної участі під час проведення експертизи [2; С.15]. Правильним з цього приводу є зауваження А.В. Дулова про те, що „процесуальні права та обов’язки учасників процесу при проведенні експертних досліджень, де об’єктом є жива людина, відмінні від їх прав та обов’язків при проведенні досліджень, де об’єктом є речові докази” [1; С.74]. Вважаємо, що свідок при проведенні за його участю експертиз повинен наділятися певними правами та обов’язками, що, до речі, стосується й інших суб’єктів кримінального процесу.
    На думку А.В. Дулова основним обов’язком особи, яка підлягає експертизі, є обов’язок підвергнутися певним дослідженням [1; С.261]. На наш погляд, така заява є дещо категоричною, оскільки проведення певної категорії експертиз – стаціонарної судово-психіатричної є за своєю суттю обмеженням конституційних прав особи і апріорі має ознаки примусу. Думаємо, що обов’язок надати себе для дослідження повинен відноситися лише до свідка. Обумовлене це тим, що при встановленні здатності особи правильно сприймати обставини злочину і давати про них показання, з’ясовується можливість особи виконувати обов’язок правдиво свідчити. З цього і виходить, що у випадку необхідності особа, яка викликана як свідок, зобов’язана пройти судово-медичну або судово-психіатричну експертизу. У випадку ж необхідності допиту неповнолітнього свідка, на нашу думку, обов’язок забезпечити участь неповнолітнього в експертизі повинен бути покладений на його законних представників.
    Правами осіб, щодо яких призначено експертизу, як вказує А.В. Дулов, є те, що вони можуть вимагати, „щоб дослідження було проведене у належній обстановці без порушення гідності їх особи, щоб воно не ставило їх у небезпечний для здоров’я стан” (переклад мій – О.Б.), а також права знати суть досліджень та їх результати [1; С.262]. На наш погляд, такі положення є слушними і потребують свого закріплення у КПК України. Із свого боку додамо, що доцільним також є передбачити такі права особи, щодо якої проводиться судова експертиза, як право користуватися послугами перекладача, вимагати від експерта, який провадив дослідження, зберігати в таємниці отримані результати, давати пояснення експерту стосовно окремих моментів, а також давати пояснення стосовно результатів експертизи. У випадку, коли експертиза призначається стосовно неповнолітнього вказаними правами, на наш погляд, доцільно наділяти їх законних представників. Те саме слід передбачити і стосовно осіб, які мають психічні вади, при чому, лише тих, які визнані судом недієздатними. Отже, вважаємо, що вказані права дозволять досліджуваній особі почувати себе більш впевнено під час проведення експертизи. Також подібний підхід допоможе отримати більш обґрунтований висновок експерта при вирішенні питань здатності особи правильно сприймати обставини справи і давати про них показання.
    Таким чином, вважаємо за необхідне на законодавчому рівні закріпити права та обов’язки особи, щодо якої проводиться експертиза.