Рента як ризиковий договір (цивільно-правові аспекти)
Тімуш І., Рента як ризиковий договір (цивільно-правові аспекти)
Договір
ренти є однією з новел Цивільного кодексу України, що в умовах
відсутності уста-леної судової практики і традицій правового
регулювання рентних відносин обумовлює потребу в проведенні їх
всебічного цивільно-правового аналізу з метою уникнення правових
колізій і належ-ного вирішення проблем застосування. Додаткова
актуальність досліджень наведених питань ви-кликана відсутністю
системних наукових досліджень цього виду ризикових договорів, що не
зав-жди дозволяє виявити критерії і відмежувати їх від суміжних
конструкцій. У вітчизняній цивіліс-тичній літературі фактично відсутні
системні наукові дослідження даного виду ризикових догово-рів. Найбільш
глибокі наукові дослідження з цих питань проведено у працях М.Бару і
Е.Яргиної[1]. У наступному окремі питання з вказаної проблеми
розг-лядалисі у наукових публі-каціях і навчальній літературі
вчених-цивілістів, однак, переважно у контексті договору довічного
утримання (М.Брагинський, В.Вітрянський, С.Хохлов) [2].
До нині недостатньо уваги приділено важливим питанням, пов'язаним з
визначенням по-няття і природи договорів ренти як різновиду ризикових
договорів, виявлення критеріїв їх відме-жування від суміжних правових
конструкцій. У зв'язку з цим виникає необхідність системного підходу в
розумінні і цивільно-правовому регулюванні даної правової категорії як
родового понят-тя будь-яких видів рентних договорів, у тому числі
довічного утримання.
Наведеним обумовлена мета даної статті, яка полягає у дослідженні
правової природи до-говору ренти як ризикового договору і виявлення
відрізняльних особливостей цього договірного зобов'язання.
Договір ренти є традиційним різновидом ризикових угод, який займає
самостійне місце се-ред цивільно-правових договорів, пов'язаних з
переходом права власності на майно. Поняття рен-ти можна розглядати у
двох взаємно обумовлених значеннях: як юридичної і економічної
катего-рій. У юридичному розумінні рента є правовою формою здійснення
передачі майна (рентного ка-піталу) у вигляді відповідного виду
цивільно-правового договору (дарування, купівлі-продажу) чи іншої
підстави виникнення ренти (заповіт, вказівка закону), обтяжених
зустрічним наданням пері-одичних платежів. У економічному значенні — це
періодична плата у вигляді грошових платежів або їх натурального
еквівалента, що здійснюється замість отриманого майна. Рентний платіж є
проявом економічної сутності ренти як форми отримання надприбутку
дійсного власника (відчу-жувача предмета ренти) в результаті володіння
рідкісним майновим благом (земля, надра тощо) чи іншої свого роду
унікальної майнової цінності (унікальні географічні умови для туризму
тощо).
Як правова форма закріплення економічних відносин рента існує переважно
у вигляді рен-тного договору, який є самостійним договірним типом і
належить до договорів, спрямованих на передачу майна у власність від
одного суб'єкта іншому, поряд з договорами дарування, купівлі-продажу,
міни. Всі наведені угоди мають спільну ознаку — вони опосередковують
зміну власника майна, яке є предметом договору, і відмінності,
обумовлені специфікою предмета кожного з цих договорів.
У договорі ренти факт переходу права власності на майно обумовлений
наданням зустріч-ного задоволення, що визначає сплатний його характер.
Для ренти, однак, притаманна невизначе-ність загальної суми зустрічного
надання в рахунок оплати відчужуваного майна на момент укла-дення
договору, що істотно відрізняє його від інших договорів наведеної вище
групи. Купівля-продаж, зокрема, передбачає виплату погодженого у момент
укладення договору грошового екві-валента відчужуваного майна, у тому
числі і при укладенні договору купівлі-продажу в розстроч-ку.
Особливість змісту зустрічного надання за договором ренти полягає у
погодженні тільки суми періодичного платежу, виплата котрого має
здійснюватися протягом життя відчужувача, сукуп-ність яких (фактичних
платежів) визнається загальним еквівалентом зустрічного надання. На
мо-мент укладення договору ренти сторони не можуть прорахувати загальну
вартість зустрічного за-доволення, яке надається взамін відчужуваного
майна (первинного надання). У цьому контексті рента стоїть немов би
осторонь, поєднуючи у собі натуральну (довічне утримання) і грошову
(до-вічна або постійна рента) форму зустрічного задоволення, що дає
можливість істотно з інших по-зицій підійти до визначення якісної
характеристики предмета цього договору[3].
У спеціальній літературі неодноразово зверталась увага на притаманні
договору купівлі-продажу з умовою довічного утримання такі особливості,
як: передача майна платнику ренти ви-ключно у власність; обмеженість
кола отримувачів ренти, триваючий[4] і безперервний характер відносин.
Серед ознак ренти виділяють також те, що остання передбачає віддачу
раніше передано-го, тобто отриманню ренти передує передача певного
майна (рентного капіталу); в жодному разі не пов'язана з отриманням
прибутку; їй властива періодичність виплат[5].
Характер зустрічного задоволення у рентному договорі, на думку
С.Хохлова, обумовлює його відмінні ознаки від купівлі-продажу: «...за
договором купівлі-продажу покупець виплачує за товар певну грошову суму
(ціну), так само як і за договором міни взаємне відчуження товарів
здійснюється за певне, завідомо оцінене сторонами відшкодування. За
договором ренти загальний обсяг належних отримувачу ренти платежів є
невиз-наченим, оскільки зобов'язання виплачувати ренту діє або
безстрокове (постійна рента), або на строк життя отримувача ренти
(довічна рен-та)»[6].
Так, М.Бару вбачав відмінність між купі-влею-продажем і договором
довічного утримання у «тому, на що спрямований кожен з договорів; для
одного з них — це отримання майна у влас-ність, а для іншого —
матеріальна допомога стороні її контрагентом... Договір довічного
утриман-ня цим тільки починається». Вказане свідчить про відмінну від
купівлі-продажу спрямованість на досягнення мети і належність рентного
договору до договорів на надання послуг, а не на передачу майна[7].
Не менш важливе значення має виявлення сутності ренти як ризикового
договору, що дає можливість виділити останній з інших цивільно-правових
договорів про передачу майна і яка по-лягає у віднесенні його до
алеаторних договорів, що грунтуються на притаманній йому
невизначе-ності загальної суми рентних платежів, викликаної
неможливістю визначення у момент укладення договору строку його дії.
«Алеаторними називаються договори, які, будучи сплатними, конструюються
так, що обсяг зустрічного надання, котрий належить одній із сторін,
залишається невідомим, поки не настане обставина, покликана його
остаточно визначити... Якщо до алеаторних договорів підходити із суто
комерційної точки зору, то на перший план у них виступає певний елемент
ризику, який бере на себе кожна із сторін, так як цілком ймовірно, що
один або інший контрагент фактично отримає зустрічне задоволення
меншого обсягу, ніж ним самим надане...»[8].
Наведене твердження О.Йоффе поділяють сучасні автори, поширюючи його на
всі або пев-ну частину видів договорів ренти. Так, С.Хохлов обґрунтовує
наявність ризико-вого характеру в будь-якому з видів договорів ренти[6,
321]. Точка зору М.Брагінського, яка грунтується на тому ж твердженні
О.Йоффе, певною мірою відрізняється від наведеної вище: «С.Хохлов мав
на увазі не договір ренти як такий, а тільки той його вид, котрий був
єдиним врегульованим тоді у ЦК, тобто договір довічного утримання.
Цьому договору, як і договору довічної ренти, дійсно притаманна
алеаторність...; ознакою цих, як і будь-яких довічних договорів, слугує
те, що їх наслідок (резуль-тат) для однієї чи обох сторін залежить від
невідомої події» [9]. Таким чином, обґрунтовується не-алеаторний
характер постійної (безстрокової) і строкової, за винятком довічної,
ренти. Наведена позиція збігається з думкою К.Победоносцева, який
висловлював сумніви з приводу алеа-торності постійної ренти[10].
Окремими західними вченими-цивіліста-ми заперечується ризиковий
характер договорів безоплатного встановлення довічної ренти. Так,
Л.Жюлліо де ла Моранд'єр звертає увагу на те, що «рентний кредитор
нічого не надає боржнику в обмін на обіцяну останнім ренту; таким
чином, кредитор ризику у власному розумінні не несе»[11]. У даному разі
йдеться про виплату ренти без надання взамін рентного капіталу, що не
передбачено ЦК України. Як приклад такого рентного договору можна
навести зобов'язання роботодавця по сплаті рентних платежів
працівникові, який пропрацював на нього тривалий час[12]. У цьому
контексті Е.Яргина слушно звертає увагу на бли-зькість безоплатного
встановлення довічної ренти до пенсійних виплат, у якому, як у жодному
ін-шому виді рентного договору, максимально проявляється соціальне
призначення рентного інсти-туту[13].
З наведеними положеннями щодо неризикового характеру безоплатного
встановлення до-вічної ренти важко погодитися, оскільки у даному
випадку враховано інтерес лише однієї сторони рентного договору —
кредитора (набувача пенсії, іншого подібного кредитора) і безпідставно
за-лишено без уваги характер інтересів іншої — платника ренти. У
дійсності ризик існує саме для платника ренти, зобов'язаного платити
попередньо не-визначену загальну суму рентних платежів, яка залежить
від можливої події (смерті пенсіонера). Ризик несе, крім того, сам
отримувач ренти, що також об'єктивно обумовлено невизначеністю часу
припинення рентних відносин — тобто, з моменту смерті отримувача ренти
(пенсіонера).
Окремі автори, обґрунтовуючи ризиковий характер цих договорів наявністю
фактора неви-значеності, допускають надмірно широке його розуміння.
Так, Е.Яргина визнає строк договору фактором невизначеності у рентному
договорі, що перешкоджає оцінці суми рентних платежів, які підлягають
сплаті протягом строку дії договору. В зв'язку з цим обґрунтовується
висновок про віднесення абсолютно всіх різновидів договорів ренти до
ризикових. При цьому алеаторність до-говору постійної ренти
обґрунтовується великим значенням розсуду боржника, який володіє
пра-вом у будь-який момент викупити ренту і його не можна віднести до
обставин, що можуть бути спрогнозованими платником рен-ти[13, 212—213].
Наведені вище аргументи видаються непереко-нливими з тієї причини, що
наведене право на припинення рентних відносин у будь-який момент
передбачає викуп ренти, котрий є чітко визначеним еквівалентом цього
виду ренти і має кваліфі-куватися як міновий договір.
Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що невизначеність
загальної суми рентних платежів, які підлягають сплаті до настання
невідомої у часі події, є підставою для визнання дого-ворів довічної
ренти (сплатної і безоплатної) ризиковими.
Використана література:
1. Б а р у М.И. Договорное обязательство о содержании // Уч. зап.
Харьковского юрид. ин-та. — Вып. 3. — Харьков, 1948; Я р г и н а Е.А.
Договор ренты // Актуальные проблемы гражданс-кого права: Сб. статей. —
Вып. 5; Под ред. В.В.Витрянского; Исследовательский центр частного
права. Российская школа частного права. — М., 2002.
2. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Книга вторая:
Договоры о пере-даче имущества. — М., 2000; Хохлов С.А. Договор ренты /
Гражданський кодекс Российской Фе-дерации. — Часть вторая: Текст.
Комментарии. Алфавитно-предмет-ный указатель. — М., 1996.
3. Я р г и н а Е.А. Вказ. праця. — С. 206.
4. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Вказ. праця. — С. 627.
5. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Вказ. праця. — С. 620.
6. X о х л о в С.А. Вказ. праця. — С. 321.
7. Б а р у М.И. Вказ. праця. — С. 25—54.
8. И о ф ф е О.С. Обязательственное право. — М., 1975. — С. 295.
9. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Вказ. праця. — С. 634.
10. Победоносцев К. Курс цивильного права. Ч. 3: Договоры и обязательства. -СПб., 1896. - С. 353.
П.Жюллио де ла МорандьерЛ. Гражданское право Франции / Пер. Е.А.Флейшиц. - Т. 3. - М., 1961. - С. 333.
12. С а к а э Вагацума, Тору Ариидзуми. Гражданское право Японии: Книга вторая. — М., 1983. - С. 122.
13. Я р г и н а Е.А. Вказ. праця. — С. 212.
