Маляренко В., Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду
Не говори плохого никому, Если не враг ты счастью своему. (Мірза Шафі)
Всем, кто не знает, я скажу по чести, Язык карают с головою вместе.
Сдержи язык свой, го-лову жалея, Чем он смирнее, тем она целее. (Юсуф
Баласагуні)
Політична боротьба здійснюється в багатьох формах. Однією з них є
намагання певних сил дискредитувати окремі державні органи влади, в
тому числі судову систему держави, суди і суд-дів. А дискредитація
судової влади — це дискредитація законності і справедливості в державі,
на-магання посіяти серед людей страх і зневіру у можливості захистити
себе, свої права та законні інтереси в суді.
Не так давно в ряді засобів масової інформації України було
опубліковано декілька статей, в яких виключно чорними фарбами
змальоване правосуддя в нашій країні. Вина за наявність недо-ліків у
судочинстві покладається дописувачами насамперед на суддів і тільки на
них. На жаль, ав-торам цих статей бракує об'єктивності, бажання
з'ясувати дійсний стан, в якому перебуває судо-чинство, елементарного
знання законів. Замовність таких статей видно неозброєним оком. Цих
авторів відверто шкода, оскільки заради копійки чи слави вони готові
ославити і рідну матір, об-мазати смолою та виваляти в пір'ї й рідного
батька. І перш за все їм слід сказати відомі слова: «Прости їх.
Господи, бо не відають, що творять», а, крім того, щоб знати, як бути
об'єктивним, прочитати цей маленький вірш:
Взгляни горе в лицо — тупа вершина
А сбоку погляди — она остра.
Иди навстречу — и гора все выше
Иди назад — и ниже все гора.
О нет, она свой облик не меняет.
Гора одна и та же — в этом суть.
А измененье от того зависит,
С какого места на нее взглянуть.
(Су Ші. Китайський поет епохи Сун. (1036—1101 pp.))
Великий Су Ші, звичайно, застосував тут поетичний прийом. Мову він веде
не лише про гору, й про людей та їхні діяння. Щоб більше знати про
людину, про її поведінку, можливості, щоб прогнозувати її вчинки,
необхідно розглядати її з різних позицій, вивчати її тривалий час.
Об'єкти-вний висновок потребує комплексного, всебічного і повного
дослідження предмета, великих знань, чесності і неупередженості. Якщо
цього потребує оцінка конкретної людини, то тим більше такий підхід має
бути в оцінці діяльності установи, організації чи цілої системи установ
і організа-цій.
Час від часу ми чуємо негативні оцінки діяльності не тільки окремих
судців чи судів, але і всієї судової системи держави. На чому
грунтуються ці оцінки? Чи об'єктивні вони? І чи можна мовчки ігнорувати
їх? Хто замовник цих негативних оцінок? Давайте будемо спокійно
розмірко-вувати.
Аналізи діяльності судової системи, перевірки стану організації
діяльності окремих судів, узагальнення судової практики та статистики
свідчать, що судова система України, дійсно, не іде-альна, оскільки
недоліки в її діяльності є. Багатьом суддям бракує професійних знань,
досвіду, ви-хованості, об'єктивності при прийнятті рішень. Не кожний
суддя має добрі організаторські здібно-сті та високе почуття
відповідальності. Але треба усвідомлювати, що судова система України,
її судді і працівники судів (як і в кожній державі) — це плоть від
плоті суспільства, його складова частина зі всіма його хворобами.
Проблеми судочинства породжуються в першу чергу суспільст-вом, а не
«поганими» судцями. Важко уявити державу, в якій би інженери, агрономи,
журналісти, вчителі, лікарі, трактористи, доярки, народні депутати і
т.д. були «хороші», а судді «погані» чи на-впаки. Вони всі походять від
одних прабатьків, усі дихають одним повітрям, виховані однією шкі-льною
системою, перебувають під впливом політики, економіки, права та моралі,
які існують у державі. Кожна конкретна сім'я, яка породила суддю, не
завжди спадково суддівська, вона поро-джує і журналістів, і
представників інших професій. І якщо хтось із журналістів чи інших осіб
вважає, що він кращий за суддів і має право на них дивитись «зверху»,
то йому доречно тут нага-дати слова класика дохристиянської
давньогрецької поезії Демодока. Він казав:
«Хиосцы, — не тот или этот, —
а все, кроме Прокла, дурны;
но из Хиоса и Прокл».
«Все киликийцы — прескверные люди;
Среди киликийцев Кинир пишь хорош;
Но — киликиец и он!»
«Каппадокийца ужалила злая ехидна
и тут же мертвой упала сама,
крови зловредной испив»[1].
1. Античная лирика. — Москва: Художественная лит-ра, 1968. — С. 202.
Хай кожний обдумає цю вічну мудрість і знає, що і Президент, і Уряд, і
судді є його части-нкою, вони всі багато в чому схожі на нього, і тому,
щоб усі урядовці, судді, прокурори тощо були «хороші», треба починати
із себе.
На жаль, значна частина наших громадян, умовно кажучи, не завжди
переходить дорогу на зелене світло світлофора, а в більшості випадків
тоді і там, де заманеться, але коли йдеться про інших, і особливо про
тих, хто судить чи керує, тут принциповість стовідсоткова — і вони, і
їх дії повинні бути бездоганні. Шановні! Але ж вони всі вами обрані із
вашого середовища. А це сере-довище породжує не тільки винахідників,
вчених, політиків, воно, хоч і гірко це визнавати, щоро-ку дає в
середньому тільки зареєстрованих 500 тис. злочинів та більше двох з
половиною мільйо-нів судових справ про адміністративні правопорушення.
Помножте це на 10 і зрозумієте, що за кожних десять років більше 30
млн. громадян фіксуються у відповідних правоохоронних протоко-лах як
правопорушники. А якщо врахувати те, що не при кожній крадіжці курки чи
мішка картоплі і взагалі крадіжці чи іншому нещасті людина біжить до
райвідділу МВС, щоб зареєструвати цей факт, і не всі неплатники податку
виявляються, і не всі порушення правил торгівлі, мисливства,
рибальства, дорожнього руху тощо фіксуються, і не всі хабарники
отримують хабарі в присутності понятих, а зґвалтовані не спішать
обнародувати цей факт тощо - тобто, що латентна складова пра-вопорушень
набагато вища від зафіксованої, то взагалі є над чим замислитись.
Але давайте про суд і судову систему. Хотілося б, щоб правосуддя наше
було бездоганним. Але, як уже багато разів говорилося, цьому, крім
іншого, не сприяють недостатнє фінансове, мате-ріально-технічне та
інформаційне забезпечення судів та суддів, невирішеність соціальних і
бага-тьох інших проблем, у тому числі і проблем, пов'язаних з
підготовкою і підбором кадрів. На якості та оперативності правосуддя
позначаються аналогічні проблеми органів дізнання і досудового
слідства, прокуратури та адвокатури. Крім того, не кожний громадянин є
законослухняним і вико-нує всі ті розпорядження, які виходять від суду.
Ці та безліч інших обставин в окремих випадках призводять до порушень
строків розгляду справ та інших процесуальних строків, винесення
рі-шень, які не відповідають вимогам закону, невиконання судових
рішень, до інших негативних явищ.
Величезне значення для нормальної ефективної діяльності суду має
застосовуваний закон, його чіткість та ясність, логічна послідовність і
узгодженість з іншими нормативними актами. На жаль, багато законів, які
приймаються в умовах політичної, а іноді й кулачної боротьби, коли
пе-ремагають не здоровий глузд, виваженість і об'єктивність, а емоції
та політичні чи бізнесові інте-реси, не завжди відповідають цим
якостям. Суди все частіше перебувають під шаленим тиском замовленої
преси, оплачених вуличних пікетувань, в лещатах конкуруючих політичних
блоків та угруповань. В цих умовах, хоч за законом суддя незалежний і
підкоряється лише закону, життєві обставини зв'язують його по руках і
ногах, і він знає, що в багатьох випадках, навіть якщо вчинить
відповідно до закону, буде страждати, оскільки його принциповість
позначиться якщо не на ньо-му, то на його близьких, дружині чи дітях.
Такі приклади непоодинокі.
Скромна заробітна плата, не завжди пристойні умови на робочих місцях та
вдома (із 837 приміщень судів більше 300 не придатні для здійснення
правосуддя, а кожний восьмий суддя не забезпечений житлом),
надзвичайні, ніколи ніким не вивчені та не оцінені стреси, які
переносить суддя, постійне перебування в зоні конфліктів між людьми,
які звертаються до суду, фізичні пере-вантаження від непомірної
кількості справ не спонукають до оптимізму.
Не випадково, що за наведених обставин мало бажаючих працювати суддями.
Як відомо, на сьогодні із 7515 суддів за штатом 1490 суддівських посад
вакантні і особливої черги для їх запов-нення немає. Це симптом, який
спонукає до запитання. Чому так? А тому, що суди на сьогодні працюють у
жорстких, а значна їх частина — в надто жорстких умовах, які не
відповідають вимо-гам судочинства.
Разом з тим слід сказати, що в цих умовах судова система України в
цілому все ж таки ус-пішно виконує свої обов'язки. У 2002 р. до судів
по першій інстанції надійшло понад 5 млн. справ, що на 1,8 млн., або на
54,4% більше, ніж у 2001 p., а лише в першому півріччі 2003 р. надійшло
майже 2,8 млн. справ. Кожному судді в середньому по державі в місяць
надходить на розгляд по-над 100 справ. Це неймовірно багато. Саме з
цих, а також безлічі інших причин, в тому числі через неявку учасників
процесу до суду, 10,8% кримінальних справ та 19,5% цивільних справ (у
першо-му півріччі 2003 р. відповідно 9,2% і 19,4%), а не більшості, як
заявляють окремі особи, призначе-ні до розгляду з порушенням
передбачених законом строків. Верховний Суд України нині вводить в дію
всі передбачені законом механізми, щоб і ці відсотки зменшити до
мінімуму.
В апеляційному і касаційному порядку минулого року було скасовано і
змінено 4% поста-новлених вироків у кримінальних справах та 1,5% рішень
у цивільних справах[1] (у 1 півріччі 2003 р. відповідно 4,2% і 2,0%).
Зрозуміло, що це багато і треба вживати заходів, щоб якість судових
рішень була кращою та щоб вимоги закону виконувалися якнайчіткіше. Але
і заявляти, що в Укра-їні немає правосуддя, ці цифри не дають підстав.
Який вигляд має правова система України на фоні інших країн Європи,
найяскравіше видно з інформаційно-статистичного повідомлення
Європейського суду з прав людини, опублікованого у журналі «Практика
Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 1 (17) 2003»,
який видає Українська правнича фундація (стор. 227—232). Згідно з цим
повідомленням, за 2002 р. із 44 країн Європи на розгляд зазначеного
суду надійшло 30828 заяв, у тому числі з України — 2549, Польщі — 4173,
Італії — 1304, Росії — 4006, Німеччини — 1668, Франції — 2789 тощо. В
той же час справ, в яких встановлено принаймні одне порушення
Конвенції, виявлено: щодо України — 1, Франції — 61, Італії — 325,
Польщі — 20, Німеччини — 6, Великобританії — 30, Туреччини — 54 тощо.
Аналогічно в 2001 р. із 683 справ, в яких Європейський суд знайшов
принаймні одне пору-шення Конвенції, із справ, які надійшли з України,
не знайдено жодної. В той же час із тих, що на-дійшли з Франції — 32,
Туреччини — 169, Італії — 359, Німеччини — 13, Польщі — 17,
Велико-британії — 19 таких справ тощо. У 2003 р. ці цифри дещо
змінилися, але офіційних даних поки що немає.
Звичайно, тільки на цих цифрах не можна будувати уявлення про
дотримання прав і свобод людини в Україні та її правосуддя, але й
заявляти, що в Україні з цією проблемою гірше, ніж в ін-ших країнах, не
можна. Судова система має той вигляд, який дозволяють умови політичного
та економічного життя країни, і треба не охаювати її, не малювати її
образ тільки чорними фарбами, а намагатися допомогти їй у її
становленні.
Слід звернути увагу на те, що судова система України поступово
гуманізується. Так, якщо до позбавлення волі було засуджено у 1999 р. —
37,5% осіб, у 2000 р. — 35,9%, а в 2001 -37,2% від усіх засуджених, то
у 2002 р. уже 31,4%, а в першому півріччі 2003 р. — 30,8%.
[1] Детальніше див.: Вісник Верховного Суду України. - 2003. — № 3 (37) за травень—червень. — С. 40-55.
Якщо у 2001 p. було звільнено від покарання 32016 осіб, то у 2002 р.
105488, осіб, в тому числі з випробуванням — 100192 особи (у 1 півріччі
2003 р. відповідно 56521 і 54916 осіб). Збіль-шилась кількість осіб,
засуджених до штрафу, громадських робіт та інших покарань, не
пов'язаних з позбавленням волі. Тобто судова система України все більше
орієнтується на європейські стан-дарти.
Авторитет судової влади в суспільстві насамперед залежить від
ефективності правосуддя, спроможності суддів захистити права та свободи
громадян, від професіоналізму та моральності представників судової
влади. Аналіз судової статистики та узагальнення судової практики дають
підстави з повною відповідальністю заявити, що судова система України
стає все більш авторите-тною, оскільки кількість звернень людей до суду
за захистом своїх прав та свобод постійно збіль-шується, тобто люди все
більше довіряють саме судові.
На жаль, авторитет суду підривається тим, що не всі судові рішення
своєчасно виконуються органами виконавчої влади. І це не вина судів чи
суддів, оскільки виконання судових рішень здій-снюється Державною
виконавчою службою, яка входить до системи органів МЮ України, та
Державним департаментом України з питань виконання покарань.
У цьому явищі, як в краплі води, виявляється вся слабкість нашого
державного апарату. Що стосується професіоналізму та моральності
представників судової влади, то відповідні правові ме-ханізми, які
існують в Україні, зорієнтовані на те, щоб працювати суддями йшли кращі
представ-ники суспільства. Наскільки це вдається на практиці — важко
сказати. У всякому разі з 6 тис. суд-дів, що працюють сьогодні в
Україні, за останні роки 3560, в тому числі майже всі судді Верхов-ного
Суду України, пройшли процедуру безстрокового обрання у Верховній Раді
України, яка су-проводжувалася перевірками кожної заяви чи скарги, і
отримали у народних депутатів, а отже — і у народу вотум довіри.
Верховний Суд України шляхом підготовки постанов Пленуму з роз'яснень
законодавства, публікацій узагальнень судової практики та аналізів
судової статистики, судових рішень, шляхом проведення семінарів із
суддями, інших заходів інформаційного характеру робить усе для
підви-щення рівня професіоналізму суддів. Постійні планові та
позапланові вивчення стану організації здійснення судочинства судами
нижчого рівня з виїздом на місце з наступним розглядом результа-тів
цього вивчення на засіданнях Президії Верховного Суду України та
Президії Ради суддів Укра-їни спонукають суддів до того, щоб закон
застосовувався чітко і поведінка судді відповідала його високому
статусу в державі. Треба звернути увагу, що вивчення стану організації
здійснення су-дочинства в регіонах з виїздом на місця Верховний Суд
України почав запроваджувати лише по-чинаючи з кінця 2002 р.
Кваліфікаційні комісії суддів у регіонах та Вища кваліфікаційна комісія
суддів України, ра-ди суддів у регіонах та Рада суддів України, Вища
рада юстиції у відповідності з повноваженнями та компетенцією
розглядають кожну скаргу на дії та бездіяльність судді, що спонукає
останнього до належної поведінки. Зрозуміло, що всі ці органи повинні
оберігати суддю від необгрунтованих обвинувачень і не травмувати його
психіку безпідставно. Але якщо він допустить вчинок, який ганьбить
честь і гідність судді, підриває авторитет судової влади, то і
суддівське середовище, і за-значені органи роблять усе, щоб позбавити
його посади. Так, у ході вивчення стану організації здійснення
судочинства в Рівненській області було встановлено, що суддя Корецького
місцевого суду Г. нехтує законом, чим підриває авторитет судової влади.
Суддівське середовище відразу вжило всіх заходів до того, щоб позбавити
його посади, і Указом Президента України від 15 липня 2003 р. він був
звільнений з роботи. За перше півріччя 2003 р. звільнено з посади двох
суддів за порушення присяги і трьох суддів у зв'язку із засудженням за
вчинені злочини та набранням виро-ками законної сили. Впродовж 2002 р.
52 судді було притягнуто до дисциплінарної відповідально-сті за
порушення присяги і 10 суддів звільнено з посад за такі порушення. За
2002 та 2003 р. від-мовлено у безстроковому обранні 12 суддям, у
зв'язку з чим вони звільнені з посад за закінченням строку повноважень.
Тобто в державі є механізми для очищення суддівського корпусу від
«сквер-ни», що є серйозним аргументом на підтримку в суддівському
середовищі відповідної дисципліни.
Разом з тим тривала невирішеність державою проблем підвищення
кваліфікації суддів та працівників апарату судів, недоліки в підготовці
юристів та підборі спеціалістів на посади суддів, надзвичайна
складність і заплутаність правового механізму по очищенню судів від
суддів, які дис-кредитують суддівський корпус, відсутність постійного
контролю за відповідним професійним рі-внем суддів та їх моральними
якостями гальмують підвищення ефективності та авторитетності су-дової
системи України. На жаль, саме невирішеність цих проблем дає підстави
вести мову про лік-відацію інституту безстрокового обрання суддів на
посади, хоча без вирішення цих проблем і де-сятилітній строк
повноважень суддів не є панацеєю, і тому їх вирішення є нагальною
необхідніс-тю.
Ні для кого не є таємницею, що сьогодні в нашому суспільстві уже немає
сфер, які б не під-падали під юрисдикцію суду. Багато в чому саме від
суду залежить, бути конкретному кандидату президентом держави,
депутатом чи не бути, бути партії чи ні. Суди мають право поновити на
ро-боті і міністрів, і прокурорів. Більша частина великих підприємств
сьогодні функціонує на право-вій основі, яка визначена рішеннями судів.
Половина бюджету держави формується з урахуванням рішень судів.
Інвестиційна політика в державі значною мірою залежить від рішень судів.
Європа і Америка, як відомо, визначають свою політику щодо нашої країни
виходячи з трьох критеріїв — рівня демократії, ринкової економіки і
верховенства права, яке залежить від становища, в якому перебувають
суди, їх захищеності і незалежності, становища фізичної і юри-дичної
особи в суді. Мільйони людей, тисячі юридичних осіб сьогодні
розв'язують свої проблеми саме в судах. Тобто сьогодні в Україні суд —
це особливий орган влади з особливими повнова-женнями і особливою
значимістю. Сьогодні кожна політична чи бізнесова сила в державі,
усвідо-млюючи це, хоче мати вплив на суди і суддів. Думаю, що не треба
пояснювати, як в такій ситуації має реагувати суспільство і державний
апарат на проблеми судів, якщо хотять, щоб вони не полі-тизувались, не
корумпувались, не дезорганізовувались, не піддавалися впливу, а
вирішували всі справи відповідно до закону так, як належить у
демократичній правовій державі. В першу чергу треба, щоб проблеми судів
розглядались і вирішувались не хаотично і спорадично, а згідно з
чіт-кою програмою, комплексно і системно, після ґрунтовного їх
вивчення. Інакше ми постійно буде-мо забігати вперед, а потім
повертатись назад, будемо смикатись у різні боки, як це відбувається із
судом присяжних, Касаційним судом України, переглядом справ,
безстроковим обранням суддів. Прикладів можна навести багато.
За останні роки в реформуванні судової системи зроблено чимало.
Конституцією закріпле-на самостійність судової влади та основні засади
її здійснення. Законом «Про статус суддів» утве-рджено високий статус
судді, його особливе матеріальне і соціальне становище. Законом «Про
су-доустрій України» реалізовані конституційні принципи
територіальності та спеціалізації в побудо-ві судової системи,
розроблені механізми призначення та звільнення суддів. Передбачені та
сфор-мовані самоврядні інститути суддівства. Створена Державна судова
адміністрація, яка поступово набирає необхідної сили. Кабінетом
Міністрів України розроблена програма виведення судової системи із
кризи. Аналогічні програми має кожна обласна адміністрація. Поступово
збільшується заробітна плата суддів та працівників апарату судів.
Зростають асигнування на здійснення право-суддя. Значна кількість судів
отримала нові приміщення, та ремонтуються існуючі. Вживається багато
інших заходів, спрямованих на поліпшення матеріально-технічного,
фінансового, інформа-ційного та організаційного забезпечення судової
діяльності. Тобто держава поступово змінює своє ставлення до судової
гілки влади.
Але судовій системі все ще далеко до вирішення всіх проблем. І на цьому спекулюють окремі політичні сили.
Яким же чином формується громадська думка щодо оцінки діяльності судів?
Оскільки за-конні і обгрунтовані судові рішення, які постановлені
відповідно до вимог закону, як правило, ма-ло хто обговорює в засобах
масової інформації, то в першу чергу вона формується виходячи з
по-милкових судових рішень, які інколи ухвалюють суди, тяганини, що
іноді допускається, безтакт-ності та грубощів, які все ще трапляються в
окремих судах. У цих випадках окремий факт заінте-ресованими особами
використовується як підстава для узагальнень, для того, щоб кидати тінь
на все правосуддя. Тому суди повинні приділяти максимум уваги
забезпеченню законності як у мате-ріальному, так і процесуальному плані
при розгляді кожної справи. Маючи справу зі специфічни-ми людьми, судді
і працівники судів у всіх випадках повинні бути витриманими і
ввічливими, не відповідати грубощами на грубощі. Треба усвідомлювати,
що висока культура поведінки — це один з найважливіших чинників, який
підносить авторитет суду, суддів та працівників судів.
У відповідності з Європейською хартією про закон «Про статус суддів»
від 10 липня 1998 р. судді при виконанні своїх обов'язків повинні бути
доступними і діяти з повагою щодо осіб, які до них звертаються. Вони
мають клопотатись про підтримку високого рівня компетентності,
необ-хідної для вирішення справ у кожному конкретному випадку, оскільки
від рішення судді залежить гарантія прав особи. Слід знати, що у світі
суд та його приміщення сприймаються як храм божий, оскільки саме там
ухвалюються рішення, не підвладні жодній іншій владі. І в Україні в
старі часи завжди було так. Для переконання можна послатись на «Права,
за якими судиться малоросійський народ. 1743». У відповідності з цим
надзвичайно авторитетним історичним нормативним актом суворих
кримінальних покарань за неповагу до суду зазнавали не тільки ті, що
дозволяли собі об-разити чи принизити суддю або суддівського працівника
усно чи письмово, а й ті, що грубо, нета-ктовно поводилися в самому
приміщенні суду. І тому судді мають вимагати і від себе, і від
відві-дувачів та інших осіб, у тому числі і з допомогою сили закону,
відповідної високої поваги до суду.
Характерною особливістю нашого часу є те, що оцінка діяльності судової
системи часто за-лежить від результату розгляду окремих так званих
резонансних справ, в яких заінтересовані певні політичні сили. При
вирішенні такої справи на їх користь вони мовчки радіють, а при поразці
в суді замість того, щоб проаналізувати правові причини поразки та
використати всі матеріальні і процесуальні правові можливості у
відповідних апеляційних та касаційних судових інстанціях, ці політичні
сили інколи вдаються до примітивного тиску на судову систему шляхом
обвинувачень її у засобах масової інформації у всіх смертних гріхах,
шляхом образ та принижень суддів.
При оцінці судової системи треба знати, що немає на Землі країни, в
якій би всі були задо-волені судом. Справа в тому, що як «не всех коней
в байге награда ждет» (байга -спортивне зма-гання казахів), так і в
судовому змаганні не кожний виходить із нього переможцем. До суду, як
правило, приходять дві сторони. І кожна вважає, що саме на її бік
повинен стати суд. Але ж це принципово неможливо. А тому виникають
незадоволення судом і всілякі плітки та нісенітниці про суддів. Уявимо
собі становище людини, яка переконала себе і своє середовище, що вона
має «виграти» процес, але «програла» його. Саме той, хто завідо-мо
неправий або не має доказів своєї правоти, не знаходить аргументів для
переконання суддів і вдається потім до всіляких інсинуацій, щоб
виправдати себе в очах оточуючих. Згадаймо сюжет із Біблії, коли до
Соломона як судді при-йшли дві жінки, щоб він вирішив долю дитини.
Кожна з них заявила, що новонароджена дитина належить їй. Але ж одна із
них сказала неправду, оскільки задушила уві сні свою дитину. А друга
доказів своєї правоти не має. Як бути Соломону? Він запропонував
розділити дитину навпіл і від-дати кожній із жінок одну частину. Жінка,
що задушила свою дитину, погодилась із цим. Друга закричала, щоб дитину
віддали першій жінці, аби лише вона залишилась живою. Соломон віддав
дитину другій жінці, оскільки зрозумів, що то була дійсно мати дитини.
А тепер продовжимо самі біблійний сюжет. Думаю, що небагато знайдеться
людей, які бу-ли б упевнені в тому, що перша жінка, якій дитина не
дісталась, відразу ж розкаялась і стала пере-конувати і себе, і своє
оточення, що вона, м'яко кажучи, не мала рації. На це здатна далеко не
кож-на людина, і та, що не вирішує в суді своїх проблем, ймовірно свята
людина. Жінка, котра погоди-лась на вбивство чужої дитини, явно не
свята. Щоб реабілітувати себе в очах оточуючих, вона, ма-буть, скаже,
що Соломон поганий суддя і не розібрався в ситуації або його купили. Це
найбільш поширені і сьогодні аргументи таких же людей, як і описана в
Біблії жінка. Біблія — вічна книга, і там випадкових, малозначущих
сюжетів, які не розкривають суті людини і її психології, немає. А тепер
уявіть, що таких людей до суду щорічно приходять мільйони. Саме вони, а
також мільйони тих, яких суд щорічно засуджує за кримінальні злочини чи
адміністративні правопорушення, та їх оточення створюють негативну
громадську думку щодо суду.
Звичайно, їсти хліб хочуть і журналісти. Абсолютна більшість з них
заробляє його чесною працею і об'єктивністю. Але і журналісти, як і
судді, походять від одних прабатьків і виховані в одному суспільстві.
Окремі з них заробляють на хліб, збираючи плітки, вигадки, на свій
розсуд трактуючи той чи інший закон, те чи інше судове рішення,
відстоюючи позицію лише однієї сто-рони, і подають цю «смажену печеню»
на сторінки засобів масової інформації, підриваючи авто-ритет суду і
суддів, створюючи їм негативний імідж. Вони розраховують на
безкарність, а найві-рогідніше не знають або не хочуть знати, що суд —
це єдина структура в державі, авторитет якої має бути бездоганним і
тому підтримується силою закону. Зокрема, відповідно до ст. 129
Консти-туції України за неповагу до суду і судді винні особи
притягаються до юридичної відповідальнос-ті. Ця відповідальність
передбачена ст. 185-1 Кодексу України про адміністративні
правопору-шення. Проблема лише в тому, що зазначена стаття не часто
застосовується, і суддям це слід вра-хувати. Судді повинні захищати
себе та суд від образ, принижень і всілякого бруду. До цього їх
зумовлює названа конституційна норма, необхідність підтримання високого
статусу та авторитету суду як єдиної гілки державної влади, що має
врівноважувати суспільство та інші гілки влади, спонукати всіх до
виконання законів як джерела найвищого блага в суспільстві.
У відповідності зі ст. 14 Закону «Про судоустрій України» та ст. 11
Закону України «Про статус суддів» органи та посадові особи державної
влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та
їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати
незале-жність суддів і не посягати на неї, і тому суди мають спонукати
всіх до виконання цього обов'язку.
Не повинні посягати на авторитет суду та незалежність суду і самі
судді. Не можна обійти мовчанням той факт, що в останні роки окремі
судді, не погоджуючися з рішенням вищестоящих судів, намагаються через
засоби масової інформації довести, що не вони, а вищестоящі судді
по-милились при прийнятті того чи іншого рішення. І при цьому, входячи
в раж, не зупиняються пе-ред приниженнями та образами вищестоящих
суддів. Як правило, підбираючи тенденційно, одно-боко факти, наводячи
сумнівні докази і аргументи, намагаються показати себе у кращому світлі
порівняно із суддями, які піддаються критиці. Мені можуть сказати, що
кожний суддя має право на захист своєї позиції та думки. Так. Але є
поняття і суддівської етики. Згідно з Європейською хартією про закон
«Про статус суддів» від 10 липня 1998 р. судді повинні утримуватись від
вчин-ків, дій або висловлювань, які здатні внести сумніви у впевненості
в тому, що вони неупереджені та незалежні. Аналогічні норми передбачені
І в Кодексі професійної етики судді України: суддя не може піддавати
сумніву судові рішення, що набрали законної сили (ст. 6).
В жодному процесуальному кодексі не передбачено можливості судді
оспорювати рішення вищестоящого суду. Критика суддею рішення
вищестоящого суду може сприйматись як його заін-тересованість у справі,
оскільки для такої критики є учасники процесу. Крім того, звернення до
засобів масової інформації, до читачів та громадськості по конкретній
справі є своєрідним тиском на вищестоящі суди, посяганням на їх
незалежність, що заборонено законом. Судді, які вважають за необхідне
вирішувати проблеми в конкретних справах саме таким чином, підривають
авторитет судової влади, не мають самоповаги.
Кожен обвинувачений, підсудний, потерпілий, кожна людина, що
звертається до суду чи судді за захистом своїх прав, законно розраховує
на компетентність, незалежність і неупередже-ність суду. Ніхто не має
права підривати впевненість у такій компетентності, незалежності і
не-упередженості суду. Кожний член суспільства має бути заінтересованим
у тому, щоб суд і судді мали такі якості, а кожний суддя повинен дбати
про те, щоб, на думку розсудливої, законослухня-ної та поінформованої
людини його поведінка була бездоганною (ст. 12 Кодексу професійної
ети-ки судді України). Слід сказати, що в наш час нація, яка не дбає
про високий авторитет свого суду та про повагу до нього, не має
перспектив позитивного розвитку. Разом з тим об'єктивна, обгрун-тована
критика діяльності судів і суддів є корисною. Вона була, є і повинна
бути, оскільки, крім інших чинників, спонукає до чіткого виконання
закону, дисциплінованості та порядності суддів та працівників судів.
