Тертишник Володимир
Професор юридичної академії МВС України Київ
Деякі питання створення національного бюро розслідувань та вдосконалення статусу слідчого Забезпечення належної діяльності слідчого має важливе значення для вирішення проблеми встановлення істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.
Проблеми діяльності слідчого в різні часи неодноразово піднімались вченими України і Росії. Одна з актуальних проблем – створення Національного бюро розслідувань, яка починає активно дискутуватись в юридичній літературі. Ідея створення Національного бюро розслідувань та концепція його діяльності були відпрацьовані групою вчених за участю автора цієї статті в роки «розгулу» ваучерної приватизації і накопичення капіталів олігархами та серії вбивств відомих посадових осіб держави й замаху на Прем’єр-міністра України. Автори виходили з тези про значну криміналізацію і корумпованість влади та необхідності протистояння цим явищам. Для цього мав бути створений слідчий орган, який би був більш захищений від можливого тиску і втручання з боку «можновладців».
Ідея НБР, як і багато інших, безумовно була спотворена старою владою – Національне бюро розслідувань деякими «політиканами-діячами» була сприйнята, скоріше задля отримання керівного портфеля. Бюро було поспішно запроваджено не законом, а Указом Президента України від 24 квітня 1997 року № 371, який, безсумнівно йшов всупереч чинному законодавству, а отже і був скасований рішенням Конституційного суду [1], адже відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність органів дізнання і слідства. Сама ж ідея створення незалежного від виконавчої гілки влади слідчого органу, отримавши відповідне фіаско, стала об’єктом різнопланової критики.
«Проблема створення НБР настільки ж застаріла й заяложена, наскільки туманна й незрозуміла», – зазначає Володимир Мойсик. «Вона неодноразово отримувала вкрай негативну оцінку загалу правоохоронної системи України, відкинута не тільки здоровим глуздом, а й логікою подій, пов’язаних із неодноразовими спробами утворити завідомо непотрібну державну інституцію. Але граблі в Україні, мабуть, на те й існують, щоби на них знову і знову наступати», – застерігає він [2].
Безумовно, ідея НБР заяложена, але, як стверджують деякі мислителі, в науці взагалі немає білих плям – усі заплямовані. З іншого боку, при реалізації концепції НБР можна отримати як нових опричників, так і нових омбудсменів. Багато що залежить від деталей.
15 березня 2005 року Президент України видав Розпорядження за № 782/2005-рп “Про робочу групу з розроблення концепції утворення та організації діяльності Національного бюро розслідувань України”, яким створена відповідна робоча група.
Аналізуючи ідею НБР, Олександр Костенко, не без сенсу зазначає, що «це має бути орган, пристосований якнайшвидше для виконання доленосного для України завдання – декриміналізації усіх органів державної влади зверху донизу» [3].
Сьогодні очевидно, що слідчі НБР мають бути якомога більш незалежними як від чиновників виконавчої так і законодавчої влади. Як це зробити?
При реалізації ідеї Національного бюро розслідування слідчим даного відомства має надаватись статус недоторканності, яким сьогодні володіють судді, а для зміцнення гарантій незалежності вони мають призначатись на посаду та звільнятись тільки Президентом України за поданням Генерального прокурора України та погодженням з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Це може стати дієвим механізмом забезпечення їх незалежності від виконавчої та законодавчої влади за умови гарантій незалежності самого Генерального прокурора України.
В попередніх публікаціях ми пропонували надати слідчому статус недоторканності, згідно якого: притягнення до кримінальної відповідальності слідчого було б можливе тільки з дозволу Верховної Ради України за поданням Генерального прокурора України; заборонялось би будь-яке прослуховування телефонних розмов слідчих у зв’язку з перевіркою їх діяльності без дозволу Апеляційного суду України, а кримінальну справу проти слідчого допускалось би порушувати тільки прокурором області чи прокурором відповідного або вищого рівня [4]. Ці пропозиції були сприйняті законодавцями в розглянутому Верховною Радою України проекті Закону «Про статус слідчого».
Але даний проект так і не став законом. Незалежність і процесуальна самостійність слідчого залишаються декларативними.
Схоже, це задовольняє багатьох чиновників різних гілок влади, які не бажають мати справу з такими незалежним, а отже і некерованим слідчими. Вони тяжіють до створення «манипулятивного», «слухняного» слідства, яке б «не чіпало саму владу», не бажають віддавати віжки, якими можуть керувати слідством, впливати на правосуддя. Становиться очевидно, що законодавча влада сьогодні не може переступити через ці спокуси. А отже залишається лише один варіант судово-правової реформи – закладення відповідних ідей в проект Конституції України та винесення її на всенародний референдум.
Реалізація ідей правової держави в сфері правосуддя сьогодні вимагає чіткого розподілу влади (законодавча, виконавча, судова), неухильного дотримання принципів об’єктивності, неупередженості, процесуальної самостійності й незалежності слідчого, а отже вирішення до кінця проблеми відмежування слідчої функції від адміністративної влади, виведення слідчого з під можливого впливу виконавчої та законодавчої влади, визнання функції розслідування самостійною функцією кримінального процесу, визначення місця слідчого в системі гілок влади та зміцнення його статусу.
Створення НБР може стати першим і важливим кроком в цьому напрямку. Розслідування є однією з форм державної діяльності. Ця діяльність не може відноситись до виконавчої влади. Вона направлена на встановлення істини в сфері судочинства, нерозривно пов’язана з правосуддям і діяльністю судової влади.
Час вимагає відокремлення адміністративно-розпорядчих повноважень від функції розслідування та прокурорського нагляду й процесуального контролю.
Процесуальний контроль і нагляд за законністю при проведенні досудового розслідування мають здійснювати виключно особи, стосовно яких слідчий не знаходиться в адміністративній чи іншій підпорядкованості. Адміністративна влада не повинна поєднуватись з функцію процесуального контролю чи нагляду в одній особі.
На слідчих усіх без винятку відомств слід поширити статус недоторканності. До речі, ще за Уставом кримінального судочинства 1864 року слідчі призначались на посаду указом його величності імператора всієї Русі за поданням міністра юстиції. Вони були незмінювані в своїй посаді (до речі, судовий слідчий одержував платню в розмірі 1500 рублів з срібла щорічно).
Як не дивно, але за чинним законодавством статус недоторканності надається судді та адвокату, а влада вперто не бажає цього для слідчого, який зазвичай частіше за інших діє в стані ризику.
Пропонуємо включити до КПК України статтю під назвою “Статус слідчого”, яка може бути викладена таким чином:
«Слідчий – учасник кримінального процесу, який прийняв згідно норм кримінально-процесуального права справу до свого провадження та здійснює відповідно до закону досудове розслідування з метою розв’язання завдань кримінального процесу.
Слідчий процесуально самостійний і незалежний від будь-якого впливу, діє тільки на підставі й у межах закону та наданих йому прав.
При провадженні попереднього слідства всі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих і інших процесуальних дій слідчий приймає самостійно за винятком випадків, коли законом передбачено отримання санкції прокурора або рішення суду, та несе повну відповідальність за їх законне й своєчасне проведення.
Постанови слідчого, винесені згідно з законом у кримінальних справах, які перебувають в його провадженні, обов’язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Слідчий зобов’язаний:
у кожному випадку виявлення ознак злочину, у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу, негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі;
заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин;
при провадженні розслідування вживати усіх передбачених законом заходів, використовувати всі наявні в його розпорядженні науково-технічні методи, засоби та свої знання для розкриття злочину, викриття осіб, винних у вчиненні злочину, встановлення істини, всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, захисту прав і свобод людини, розв’язання задач кримінального процесу з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнений до відповідальності й жоден невинний не був покараний;
проявляти неупередженість і виявити як викриваючі, так і виправдовуючі обвинуваченого, а також пом’якшуючі та обтяжуючі його відповідальність обставини;
у взаєминах з обвинуваченим виходити з конституційного принципу презумпції невинуватості, згідно з яким обвинувачений не вважається винним, доки його провина не буде доведена та встановлена вироком, який набув законної сили; всі сумніви у справі, якщо вичерпані можливості їх усунути, тлумачити та розв’язувати на користь обвинуваченого;
дотримуватись встановленого порядку розслідування, неухильно додержуватись чинного законодавства;
при провадженні слідчих та інших процесуальних дій роз’ясняти учасникам процесу їх права та обов’язки, а також порядок їх реалізації;
вживати усіх передбачених законом заходів щодо забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу та інших громадян, а також заходів забезпечення безпеки учасників процесу.
Слідчий має право:
у будь-який момент приступити до провадження досудового слідства у справах, в яких слідство обов’язкове, не очікуючи виконання органами дізнання всього комплексу невідкладних слідчих дій та закінчення строку, наданого для їх провадження;
здійснювати слідчі та інші процесуальні дії на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
знайомитися з оперативно-пошуковими й обліковими матеріалами органів дізнання, давати розпорядження щодо організації оперативно-пошукових заходів й іншої необхідної роботи з метою з’ясовування обставин, що мають значення для справи. У справах про злочини, вчинені встановленими особами, проведення оперативно-пошукових заходів органами дізнання можливо лише за узгодженням цього питання із слідчим, в провадженні якого знаходиться справа;
давати органам дізнання окремі доручення та вказівки щодо провадження розшукових і слідчих дій та вимагати від них сприяння в провадженні окремих слідчих дій. Доручення та вказівки даються слідчим у письмовому вигляді, є для органа дізнання обов’язковими й підлягають виконанню в десятиденний строк, який може бути продовжений слідчим у разі подання про це органа дізнання;
затримувати та допитувати особу, яка підозрюється у вчиненні злочину, застосовувати інші примусові заходи в разі крайньої необхідності на підставі та в порядку, передбаченому законом;
застосовувати машинопис, звукозапис, стенографування, фотографування, кінозйомку, відеозапис та інші науково-технічні засоби й методи, які не є небезпечними для життя й здоров’я людини;
притягати в якості обвинувачених осіб, стосовно діянь яких зібрана достатня сукупність достовірних доказів наявності складу злочину;
призначати обвинуваченому захисника з числа адвокатів чи інших фахівців у галузі права в разі відсутності у обвинуваченого коштів для оплати послуг захисника. Рішення слідчого про призначення захисника обов’язкове для фахівців у галузі права та осіб, в підпорядкуванні яких вони працюють;
вимагати забезпечення власної безпеки шляхом вжиття передбачених законом заходів;
подавати скарги на дії та рішення начальника слідчого підрозділу, прокурора, судді та суду. Оскаржувати будь-які рішення суду першої інстанції в касаційному порядку.
У разі незгоди слідчого з рекомендаціями прокурора про притягнення особи як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий має право подати справу вищестоящому прокурору з письмовим викладом своїх заперечень. У такому випадку прокурор або скасовує рекомендації нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства у цій справі іншому слідчому.
Слідчому забороняється:
проваджувати дії, не передбачені законом чи в такому порядку, який не відповідає вимогам чинного законодавства;
без наявності передбачених законом підстав і умов крайньої необхідності обмежувати конституційні та інші права й свободи людини;
проваджувати розслідування за наявності підстав для самовідводу;
перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого;
домагатися показань та здобувати докази шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів;
використовувати самому та залучати до справи недостовірні фактичні дані, джерело і засіб отримання яких невідомі чи дані, здобуті незаконним шляхом, повідомляти суду свідомо неймовірну або недостовірну інформацію;
розголошувати дані про обставини особистого життя людини, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків, якщо такі дані не є доказами вчинення злочину;
використовувати свої повноваження на шкоду інтересам правосуддя.
Слідчий несе кримінальну відповідальність за примушування давати показання шляхом незаконних дій – за статтею 373 КК України, грубі порушення права особи на захист – за статтею 374 КК України, завідомо незаконні затримання, привід або арешт особи – за статтею 371 КК України, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності – за статтею 372 КК України та в інших передбачених законом випадках.
Гарантії діяльності слідчого.
Забороняється будь-яке втручання в процесуальну діяльність слідчого. Ніхто не має права вимагати від слідчого інформацію, яка становить слідчу таємницю.
Ніхто, окрім прокурора чи начальника слідчого підрозділу та їхніх заступників, у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом і функціональними обов’язками, не може витребувати кримінальну справа для перевірки чи матеріали, на підставі яких слідчим відмовлено у порушенні кримінальної справи.
Забороняється без дозволу слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, видача будь-кому (за винятком прокурора, який здійснює нагляд) затриманих або заарештованих підозрюваних чи обвинувачених у такій справі для допитів або інших слідчих дій чи не процесуальних форм спілкування.
Дані попереднього слідства можуть бути оголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора й у тому обсязі, в якому вони визнають за можливе. Матеріали кримінальної справи не можуть бути розголошені до закінчення попереднього слідства без дозволу слідчого, у провадженні якого знаходиться справа.
Ніхто не має права давати будь-які вказівки слідчому щодо провадження в кримінальній справі.
Слідчий недоторканний. Притягнення до кримінальної відповідальності слідчого можливе тільки з дозволу Верховної Ради України за поданням Генерального прокурора України. Кримінальну справу проти слідчого може бути порушено тільки прокурором області чи прокурором відповідного або вищого рівня.
Забороняється прослуховування телефонних розмов слідчих у зв’язку з перевіркою їх діяльності без дозволу апеляційного суду.
Документи, пов’язані з виконанням слідчим функції розслідування у кримінальній справі, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню, крім випадків, коли на це відповідно до закону було отримано санкцію прокурора області чи дозвіл апеляційного суду. Слідчий може бути допитаний як свідок тільки з його згоди.
Не може бути винесено окрему постанову судді або ухвалу суду щодо правової позиції слідчого. Слідчий не може піддаватися заходам адміністративного впливу, притягатися до дисциплінарної відповідальності, крім випадків, передбачених законом. Матеріали про адміністративне правопорушення, допущене слідчим, направляються начальнику слідчого підрозділу, для розв’язання питання про притягнення слідчого до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарні стягнення на слідчого за порушення норм кримінально-процесуального законодавства можуть накладаються тільки на підставі висновків начальника, слідчого управління.
Забороняється притягнення слідчого до виконання функцій, не пов’язаних з розкриттям та розслідуванням злочинів.
Слідчий вважається діючим в стані ризику і тому не підлягає кримінальній, цивільній чи іншій відповідальності у зв’язку з визнанням судом незаконними його рішень, якщо при цьому з боку слідчого не були допущені зловживання владою, які спричинили настання тяжких наслідків. Обов’язок відшкодування шкоди, заподіяної особам відповідними незаконними діями слідчого покладається на державу.
Права, честь і гідність слідчого охороняється законом. Прояв неповаги до слідчого, погроза на його адресу чи обмова спричиняють відповідальність, передбачену законодавством України.
Вплив у будь-якій формі на слідчого з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або домогтися прийняття незаконних рішень карається відповідно до статті 343 КК України”.
Література:
Див. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України від 24 квітня 1997 року № 371 "Про Національне бюро розслідувань України" (справа щодо утворення Національного бюро розслідувань України) від 6 липня 1998 року.
Мойсик В. Чи потрібно Україні Національне бюро розслідувань? // Голос України від 17 травня 2005 року.
Костенко О. Формула декриміналізації держави, або яким бути Національному бюро розслідувань // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 130 (16 липня). – С. 7.
Тертишник В. Удосконалення процесуального статусу слідчого; старі та нові проблеми // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 38-44.
|
