Розподіл судових витрат між сторонами

Розподіл судових витрат є запорукою справедливого захисту прав та законних інтересів осіб, які звертаються до суду та матеріальний захист інтересів свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та тих, хто надає правову допомогу- Так, якщо б не регулювалось питання розподілу судових витрат, то більшу б половину справ (особливо що мають матеріальним характер) не доречно було б, взагалі, розглядати у суді. Наприклад, особа, має намір звернутись до суду про стягнення з іншої особи 50 грн., при цьому їй необхідно сплатити державне мито у розмірі 51 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення — 30 грн. а можливо ще і за правові послуги. В такому випадку, якщо б не був би передбачений розподіл судових витрат, то за наведеним прикладом звертатись до суду було б недоцільним.

Таким чином, можна сказати, що основним принципом розподілу судових витрат < справедливе присудження сплати судових витрат між сторонами в залежності від задоволення позову.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесеннею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, відповідачеві — пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати суде вих витрат, вони компенсуються за рахунок держави.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового зберу, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхилене частини вимог.

У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишенні без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понісені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуются, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не пітримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу сдових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

У випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляд відповідач мас право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

При повному або частковому задоволенні позову, поданого до кількох відповідачів о ним або кількома позивачами, звільненими від сплати державного мита, стягнення йо провадиться за рішенням суду окремо з кожного відповідача виходячи з присудженої йог суми позову. Якщо такий позов подано кількома позивачами до одного відповідача, державне мито стягується з відповідача виходячи із загальної суми позову.

У випадках притягнення судом іншої особи як другого відповідача, якщо при цьому гзивач звільнений від сплати державного мита, мито обчислюється із загальної задоволеї суми позову і стягується з кожного відповідача пропорційно розміру присудженої з ньс суми позову.