РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Особливості криміналістичної характеристики і розслідування злочинів, вчинених шляхом кредитно-фінансових операцій
Кредитно-банківська діяльність регулюється законодавчими актами, основним з яких є Закон України «Про банки і банківську діяльність». Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система водночас відчуває на собі негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недостатнього професійного рівня працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Зазначені обставини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фiнансові ресурси.
З усіх елементів криміналістичної характеристики кредитно-фінансових злочинів необхідно особливо виділити способи їх вчинення. Способи вчинення злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або у змові.
Перша група — це посягання позичальника на фінансові ресурси кредитно-фінансових установ.
Спосіб 1. Громадянин-підприємець (який зареєстрований як підприємець за місцем проживання та має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, службова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовій установі фіктивну інформацію (договір виконання робіт, послуг, постачання неіснуючим або фіктивно створеним суб’єктам господарювання з внесенням свідомо фіктивних даних щодо технiко-економічного обґрунтування кредиту, з фальсифікованими даними балансу, наданням фіктивних документів на майно, що віддається у заставу, тощо) з метою одержання кредиту та його розкрадання. З метою приховання злочину винні особи вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації, реорганізації підприємства, надання підроблених і фіктивних документів тощо.
Спосіб 2. Громадянин-підприємець або засновник чи власник суб’єкта підприємницької діяльності, службова особа суб’єкта підприємницької діяльності надає свідомо фіктивну інформацію кредитно-фінансовій установі з метою одержання кредиту для його використання в підприємницькій діяльності: купівлі основних засобів, сировини, матеріалів, різноманітної продукції, інвестування тощо.
Спосіб 3. Службова особа, як правило, державного підприємства, організації, установи, філії чи структурних підрозділів, одержавши законний пільговий грошовий кредит, використовує його не за призначенням, а шляхом передачі під відсотки комерційній структурі з відповідними штрафними санкціями. Одержувач кредиту використовує його в комерційному обігу.
Спосіб 4. Службові особи (див. спосіб 3) підприємства, отримавши звичайний або пільговий кредит, переадресовують його на свій розсуд певному контрагенту під виглядом відсутності можливості розрахуватися за одержаний кредит і надають право розрахунку за кредит комерційній організації.
Варіант 1. Комерційна структура одержує за підприємство всю продукцію у постачальника, реалізує її за більш високою ринковою ціною, розраховуючись з банком за наданий підприємству кредит, різниця між ціною продажу продукції та сумою повернутого кредиту і відсотків по ньому матеріалізується та привласнюється службовими особами підприємства та комерційною структурою.
Варіант 2. Комерційна структура одержує за підприємство тільки частину продукції, але вже за ринковою ціною у розмірі кредиту і відсотків по ньому, реалізує одержану продукцію та розраховується за підприємство з банком за наданий кредит. При цьому в постачальника перебуває частина кредитних коштів, що є власністю підприємства, які:
а) на прохання службових осіб підприємства перераховуються комерційній структурі для матеріалізації, при цьому товарно-матеріальні цінності привласнюються і на підприємстві не оприбутковуються;
б) підприємство-постачальник видає відповідно до передаточного акта продукцію, яка привласнюється і на підприємстві не оприбутковується;
в) підприємство-постачальник видає відповідно до передаточного акта продукцію, яка оприбутковується на підприємстві, привласнюється і знищується за фіктивними документами.
Друга група — це посягання працівників кредитно-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.
Спосіб 5. Службова особа кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімає кредитні кошти з його розрахункового рахунку (якщо кредитні кошти перебувають на розрахунковому рахунку якийсь час без руху) і використовує їх в інтересах банку. Найчастіше ця операція відбувається, коли банк внаслідок невдалих фінансових операцій потрапляє в скрутне фінансове становище. Якщо виникає необхідність у перерахуванні коштів, працівники кредитно-фінансової установи вживають заходів щодо приховання зловживань: знімають грошові кошти в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відтягують строк перерахування під приводом того, що установа перебуває на картотеці, або вичерпано щоденну можливість перерахування коштів, або були неправильно оформлені платіжні документи тощо.
Спосіб 6. Службові особи кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунку для використання в комерційному обігу шляхом: надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам; надання фінансової допомоги; участі в угодах на валютній біржі та ін. У разі необхідності винні вживають заходів щодо приховання зловживань, аналогічні тим, що наведені у способі 5.
Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресурси пов’язана зі злочинною змовою представників кредитора та позичальника.
Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи видає незаконний кредит (без належної перевірки платоспроможності, можливості повернення та ін.) позичальникові, з яким перебуває у змові. За допомогою кредитора відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість повернення кредиту тощо).
Спосіб 8. Працівник кредитно-фінансової установи незаконно надає пільговий кредит позичальнику, який суму у розмірі різниці у відсотках між звичайним та пільговим кредитом перераховує на певний рахунок.
Спосіб 9. Працівники кредитно-фінансової установи у змові з позичальником створюють підприємство з метою одержання кредиту. Одержані безготівкові кредитні кошти переводяться в готівку в самій кредитно-фінансовій установі за допомогою працівників цієї установи шляхом фіктивного договору позики, матеріальної допомоги тощо. Вказаними особами відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість виконання зобов’язань у строк з різних причин). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичальника.
Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображуються в діях, у сталих зв’язках між учасниками кредитних операцій і особливо в документах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одержання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.
1. Видача кредиту кредитором — одержання кредиту позичальником
Факти: видача кредитів підприємствам, організаціям, що не передбачені як позичальники; складання документів із завідомо фальшивими даними (інтелектуальна підробка); наявність у документах слідів виправлень, підчисток, травлення тощо (матеріальна підробка); надання неіснуючої адреси; сприяння у наданні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв’язки між позичальником та працівниками банку, які здійснюють фінансові, управлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення пільгових умов кредитування і повернення кредиту, послаблення контролюючих функцій та ін.); нецільове надання кредиту.
2. Використання кредиту позичальником
Факти: нецільове використання кредиту і матеріальних цінностей позичальником; демпінгові розрахунки з покупцями продукції, виконавцями робіт та послуг; встановлення документів з фіктивними даними; безтоварне оформлення документів: неоприбуткування на склад товарно-матеріальних цінностей; відсутність документації прийому-отримання поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; виявлення у позичальника листів, претензій на недопоставлену продукцію, кредиторську заборгованість; використання необлікованих бланків суворої звітності і заміна їх іншими бланками; завищення списання на видаток матеріальних цінностей під виглядом втрат на природні збитки, відходи, псування та інші втрати; оприбуткування неодержаних товарів; складання фіктивних документів на списання малоцінних товарів на видаток; нестача матеріальних цінностей; встановлення підроблених підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей.
3. Повернення кредиту позичальником
Факти: заплутування звітності; надсилання листів про неможливість повернення кредиту; закриття офісу позичальником; розпродаж майна позичальником; підготовка або від’їзд позичальника в іншу державу; існування у звітних документах даних, що викривлюють дані про виконання позичальником зобов’язань щодо повернення кредиту.
Розслідування злочинів. Серед питань розслідування злочинів, що розглядаються, слід виокремити питання, які необхідно з’ясувати під час розслідування, та види документів, що містять інформацію про кредитні операції.
1. Питання, які необхідно з’ясувати під час розслідування. Важливим джерелом свідчень про вчинені кредитні операції є працівники кредитно-фінансових установ (кредитної та операційної служб) і представники позичальника.
Працівники кредитної служби можуть дати певні свідчення, зокрема: хто і коли звернувся з проханням про надання кредиту; чи знайома ця особа з позичальником, в яких стосунках з ним перебуває; в яких стосунках перебуває керівництво кредитної установи з позичальником; чи здійснював хто-небудь з працівників кредитної установи протекцію у наданні кредиту; які документи були подані позичальником для одержання кредиту, хто безпосередньо працював з документами позичальника; які документи були надані для забезпечення кредиту; де знаходяться ці документи і хто має право доступу до них; хто приймав рішення про надання кредиту; куди були перераховані кредитні кошти; хто повинен здійснювати контроль за використанням кредиту і хто фактично його здійснював; які документи складаються кредитором для реєстрації наданого кредиту і контролю за ним; ким складаються і ведуться такі документи, де вони знаходяться і хто має право доступу до них; хто з працівників кредитної установи брав участь в інвентаризації предмета застави; коли були повернуті кредитні кошти; чи були свідчення про неплатоспроможність постачальника, гаранта; чи надходили свідчення про розпродаж майна позичальником, закриття офісу; ким, коли і які заходи вживалися для забезпечення кредиту; хто і коли готував претензійні документи в суд.
Позичальник може дати такі свідчення: хто і коли приймав рішення про необхідність одержання кредиту; хто і чому запропонував дану кредитну установу; чи пропонувались інші варіанти і ким; в яких стосунках з працівниками кредитної установи перебуває позичальник; які документи були надані для одержання кредиту і коли; чи існує власне майно і якою сумою воно оцінюється; які документи підтверджують право власності на майно і де вони знаходяться; умови їх зберігання; хто має до них доступ; яким майном забезпечувався кредит; документи на право власності на це майно; коли і ким була укладена кредитна угода; чи передбачалося виконання укладеного договору; хто приймав рішення про використання кредиту; кому і коли були перераховані кредитні кошти; що (сировина, готова продукція, товари тощо) одержано, ким і за якими документами і де вони знаходяться; хто, коли і куди здійснював перевезення; відповідно до яких документів здійснювалося перевезення; де знаходяться перевезені предмети; хто, коли, відповідно до яких документів одержував продукцію (приймав виконані роботи, надані послуги); ким і коли оприбутковувалася продукція по бухгалтерії; якими документами і ким, коли оприбутковувалася продукція на складі, де знаходяться ці документи; яку продукцію одержували і в якій кількості; яку продукцію оприбутковували і в якій кількості; ким, куди (кому) і відповідно до яких документів здійснювався відпуск продукції; ким і коли було здійснене повернення кредиту, відповідно до яких документів.
2. Документи, що містять інформацію про кредитні операції, можна поділити на дві основні групи: 1) ті, що вилучаються під час вирішення питання про порушення кримінальної справи; 2) ті, що містять певну інформацію про кредитно-фінансові операції.
До першої групи належать:
а) документи, безпосередньо пов’язані зі злочинною подією, у тому числі ті, що є предметом злочинного посягання (фальшиві документи, документи зі слідами виправлень, що приховують незаконні операції та ін.);
б) документи, що встановлюють певні обставини, пов’язані з подіями, про які одержано повідомлення (статистична, аналітична та інша документація);
в) матеріали перевірок, проведених установами Національного банку України, податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби — акти ревізій, інвентаризацій, відомчих експертиз та ін.
До другої групи належать:
а) документи для відкриття розрахункового рахунку в банку: установчі документи позичальника (статут, положення, установчий договір, рішення), надані банку; свідоцтво про реєстрацію позичальника у виконавчому комітеті за місцем знаходження; договір з позичальником про банківське обслуговування; копії карток зі зразками підписів керівника і бухгалтера; довідки з податкової адміністрації про постанову на облік; довідка статистичного управління про присвоєння кодів;
б) документи позичальника, надані банку для одержання кредиту: прохання про надання кредиту із зазначенням суми, строку повернення і забезпечення його; коротка характеристика угоди, розрахунок економічної ефективності угоди; копія договору-контракту, для здійснення якого береться кредит; детальний розрахунок економічної ефективності угоди, для якої береться кредит; копії інших договорів та угод, пов’язаних з договором, для якого береться кредит (оренди, купівлі-продажу, проведення робіт тощо); бухгалтерські статистичні звіти (фінансові результати, декларації про прибутки та ін.); договір-поручительство (гарантійний лист);
в) документи і свідчення, що підтверджують забезпечення повернення кредиту і платоспроможність позичальника: документи, що підтверджують право власності на земельні ділянки, право оренди земельних ділянок, обладнання, транспортних засобів та ін.; витяги з рахунків позичальника, розрахунковий рахунок якого знаходиться в іншій кредитній установі; бухгалтерські звіти (баланси, декларації про прибутки та ін.); зобов’язання-поручительство погашення кредиту; повідомлення позичальника про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту; документи, що підтверджують кредитоспроможність гаранта; договір застави; документи, що підтверджують право власності на заставлене майно; витяг з балансу з розшифровкою балансової вартості предмета застави; страховий поліс на страхування посівів у випадку надання кредиту під заставу майбутнього врожаю; договір іпотеки, засвідчений нотаріально, із забороною на відчуження; акт інвентаризації об’єкта незавершеного будівництва, відданого під заставу; акт оцінки реальної вартості цінних паперів, відданих під заставу; акт передачі банку цінних паперів на зберігання; договір страхування заставленого майна, що знаходиться у позичальника та здається ним в оренду;
г) документи про використання кредиту: книга запису застав; повідомлення кредитної установи про передачу позичальником заставленого майна в оренду; витяги із розрахункового рахунку позичальника про наявність і рух грошових коштів; платіжне доручення на переведення грошових коштів; товаротранспортні документи на постачання продукції; договори, листи про відпуск продукції; платіжні документи на оплату продукції; видатковий касовий ордер та інші документи, пов’язані з переведенням коштів у готівку та її використанням; лист постачальнику про переадресування залишків коштів позичальника іншій комерційній структурі; доручення на одержання продукції; доручення автотранспортного підприємства на одержання продукції та інші товаротранспортні документи на одержану продукцію; журнали реєстрації платіжних доручень і вихідних документів в автотранспортному підприємстві, що здійснює перевезення продукції; документи складського обліку і зберігання;
ґ) документи на повернення кредиту: платіжне доручення позичальника про повернення боргу у розмірі кредиту та відсотків по ньому або розпорядження банку про списання коштів з рахунку позичальника після завершення строку зобов’язань за кредитним договором; додаткова угода про продовження строків за кредитним договором разом зі змінами договору-поручительства; додаткова угода про збільшення відсоткових ставок за кредит у разі неповернення кредиту (відсотків) у строк; лист про неспроможність виконання зобов’язань; претензія (з повідомленням про одержання); заява до суду про визнання позичальника банкрутом; рішення суду про визнання позичальника банкрутом; матеріали, що свідчать про фіктивне банкрутство, шахрайські дії позичальника.
Особливості криміналістичної характеристики і розслідування податкових злочинів
Криміналістична характеристика злочинів. Склад вказаного виду злочину визначений ст. 212 КК (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів). Об’єктом злочинного посягання цього виду є податкові відносини, що виникають у процесі економічної діяльності і покликані сприяти нормальному функціонуванню податкової системи держави.
Під податком, збором, іншим обов’язковим платежем (далі — податком) слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюється платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.
Згідно з чинним законодавством об’єктами оподаткування є доходи (прибутки), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законодавчими актами України.
Податки та інші обов’язкові платежі поділяються на загальнодержавні та місцеві. Стаття 14 Закону України «Про систему оподаткування» виділяє загальнодержавні податки, до яких, зокрема, належать податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємства, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю, збір за спеціальне використання природних ресурсів тощо. Перелік місцевих податків і зборів визначений у ст. 15 цього Закону. До них, зокрема, належать податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за парковку автотранспорту, ринковий збір та ін.
Ухилення від сплати податків як корисливий злочин характеризується наявністю взаємопов’язаних ознак:
а) діянням у вигляді ухилення від сплати податків;
б) злочинними наслідками (спричинення шкоди державним інтересам у вигляді значних, великих та особливо великих збитків);
в) наявністю прямого причинного зв’язку між діянням і наслідками, що настали.
Податкове законодавство визначає порядок і строки сплати відповідного податку. Діяннями з ухилення від сплати податків є неподання податкових декларацій, приховування об’єктів оподаткування, заниження вартості об’єктів оподаткування. Неподання податкових декларацій характеризується тим, що службові особи суб’єкта підприємницької діяльності та фізичні особи у встановлений законом строк не подають до територіальних податкових адміністрацій відповідні податкові декларації та розрахунки, маючи на меті ухилення від сплати податків. Приховання об’єктів оподаткування виражається в тому, що посадові особи суб’єкта підприємницької діяльності та фізичні особи не сплачують податки та інші неподаткові платежі, які вони відповідно до чинного законодавства повинні були внести до бюджету. Заниження вартості об’єктів оподаткування характеризується частковою несплатою податків та неподаткових платежів.
На платників податків покладається відповідальність за правильне обчислення, своєчасність сплати податків і дотримання законодавства про оподаткування, за порушення якого, залежно від ступеня суспільної небезпеки і розміру спричинених матеріальних збитків, передбачається адміністративна відповідальність (ст. 1641 КпАП «Ухилення від подання декларації про доходи», ст. 1651 КпАП «Ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов’язкових страхових внесків та порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування») або кримінальна відповідальність (ст. 212 КК).
За ухилення від сплати податків до кримінальної відповідальності притягуються службові особи суб’єктів підприємницької діяльності (підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності), на які згідно із законодавством покладено обов’язок ведення бухгалтерського обліку та складання звітів про фінансово-господарську діяльність, подання податкових декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків до бюджету (керівники підприємств, їх заступники, головні бухгалтери та виконуючі їх обов’язки). Суб’єктом злочину, що розглядається, можуть бути також фізичні особи.
У системі елементів криміналістичної характеристики слід виділити способи ухилення від сплати податків. У практиці розслідування і криміналістичних публікаціях визначилось понад п’ятдесят способів вчинення таких злочинів. Однак вони недостатньо систематизовані за видами податків, суб’єктами злочину та іншими підставами, що дозволяють більш ефективно використовувати відомості про способи вчинення злочинів у їх розслідуванні.
Одним з основних критеріїв систематизації таких способів є особливості виду податку, пов’язаного з певною сферою діяльності, типовою обстановкою та умовами досягнення злочинного результату. Виходячи з цього критерію, способи ухилення від податків можна систематизувати за чотирма основними групами.
І. Способи, загальні для всіх видів податків
1. Неподання або несвоєчасне подання податкових декларацій, розрахунків за ними (усі види податків).
2. Недоплата податків.
3. Подання до податкової адміністрації неправдивих відомостей про тимчасове припинення або неведення господарської діяльності.
4. Проведення значної кількості операцій на велику суму з подальшою ліквідацією підприємства без сплати податків.
5. Вчинення розрахунків щодо господарських операцій через додатково відкриті рахунки.
II. Способи приховування валового доходу
6. Невключення до оподатковуваного обігу бартерних операцій (податок на прибуток, податок на додану вартість, інноваційний фонд та ін.).
7. Проплата однією організацією за іншу в рахунок взаємних вимог (за третю особу).
8. Оформлення фіктивних документів про передачу товару на зберігання або повернення прийнятого на реалізацію товару.
9. Завищення даних про ціну придбаного товару (продукції).
10. Неоприбуткування отриманої виручки від проданого товару (виконаних робіт, наданих послуг).
III. Способи ухилення від сплати податку на прибуток
11. Завищення витрат, віднесених на собівартість товарів (робіт, послуг).
12. Невключення до обсягу оподатковуваного прибутку грошових коштів, отриманих від проведення позареалізаційних операцій (товарний, комерційний, фінансовий кредит).
13. Невключення до обсягу оподатковуваного прибутку грошових коштів, отриманих від здачі майна в оренду.
14. Заниження суми балансового прибутку під виглядом відрахувань до благодійних фондів та інших організацій, що користуються пільгами при оподаткуванні.
15. Внесення до звітності завищених даних про частку іноземного капіталу (інвестицій) в статутному фонді підприємств з іноземними інвестиціями.
16. Фальсифікація даних про наявність на підприємстві працівників, які мають пільги з податку на прибуток.
IV. Інші види податків
17. Завищення на підприємстві кількості певної категорії працівників, які користуються податковими пільгами (прибутковий податок).
18. Здійснення розрахунків з працівниками підприємства в натуральній формі (комунальний податок, платежі до різних фондів, соцстраху).
19. Невключення до штатного розкладу фактично працюючих на підприємстві осіб.
20. Неподання даних про наявність у власності підприємства транспортних засобів (податок на транспортні засоби).
21. Продаж без дорожнього збору паливно-мастильних матеріалів кінцевому споживачеві (шляховий збір).
22. Продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів без марок акцизного збору (акцизний збір).
23. Фальсифікація митних декларацій імпортерами — платниками акцизного збору (акцизний збір).
24. Фальсифікація даних про кількість виробленої продукції підприємствами-виробниками підакцизної продукції (акцизний збір).
Розслідування злочинів. Під час розслідування ухилень від сплати податків необхідно встановити ряд обставин, а саме:
1) факт ухилення від сплати податків;
2) відомості про суб’єкта підприємницької діяльності (найменування, місцезнаходження, вид діяльності, структура, його цілі й завдання);
3) підстави і дотримання встановленого порядку реєстрації об’єкта господарської діяльності;
4) дотримання порядку, встановленого для реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності у територіальних органах податкової адміністрації та інших установах;
5) відповідність діяльності, що виконується господарюючим суб’єктом, статуту;
6) відомості про майно підприємства, наявність розрахункових рахунків в установах банку і рух грошових коштів;
7) характер і зміст операцій, що виконуються;
8) місце, час, мета, спосіб злочинної діяльності;
9) звітний період, за який вчинено ухилення від сплати податків;
10) розмір прихованих доходів (прибутків) і несплачених податків, інших платежів за окремі звітні періоди, види податків, загальний розмір спричинених державі матеріальних збитків;
11) найменування і зміст нормативних актів, положення яких були порушені при вчиненні злочину;
12) коло осіб, які брали участь у виконанні конкретної фінансово-господарської операції (як суб’єкт даного злочину, так і інші особи), їх посадові та функціональні обов’язки;
13) діяння, що виконувались конкретними особами при здійсненні фінансово-господарських операцій і здійсненні ухилення від сплати податків;
14) ознаки інших злочинів, що є в діяннях вказаних осіб (халатність, посадове підроблення, шахрайство з фiнансовими ресурсами та ін.);
15) професійна та кримінальна характеристика осіб, які брали участь у діяльності господарюючого суб’єкта;
16) обставини, що сприяли вчиненню злочину.
При порушенні справ про ухилення від сплати податків можливі дві групи слідчих ситуацій. До першої належать ситуації, при яких початкові дані про вчинений злочин отримані:
а) внаслідок проведеної документальної перевірки працівниками територіальної податкової адміністрації;
б) внаслідок оперативно-розшукових заходів підрозділів податкової міліції;
в) внаслідок спільних заходів податкової міліції та відділу документальних перевірок територіальної податкової адміністрації.
До другої групи входять ситуації, в яких інформація про вчинення злочинів отримана внаслідок розслідування інших злочинів.
Перша група — це типові ситуації, що найчастіше трапляються в практичній діяльності і є більш сприятливими для розслідування. При цьому слідчий вирішує такі завдання: а) вивчення отриманих первинних матеріалів; б) документальне підтвердження виявлених фактів порушення податкового законодавства; в) забезпечення виконання цивільного позову та можливості конфіскації майна; г) перевірка актів перерахування грошових коштів, не відображених у звіті підприємства; ґ) виявлення та вилучення матеріальних цінностей і грошових коштів, не відображених у звіті підприємства; д) перевірка діяльності господарюючого суб’єкта з метою виявлення ухилення від сплати податків; е) ознайомлення з необхідними нормативними актами, що регламентують порядок відрахування та сплати податків.
Вирішення вказаних завдань можливе шляхом проведення комплексу слідчих дій та оперативно-розшукових заходів:
1) допиту ревізора, який проводив документальну перевірку фінансово-господарської діяльності суб’єкта, для з’ясування змісту та результатів перевірки;
2) виїмки та огляду документів (письмових, інформації на магнітних носіях);
3) допиту службових осіб, відповідальних за обчислення, сплату податків та своєчасне подання декларацій;
4) обшуку за місцем проживання і роботи службових осіб об’єкта, що перевіряється;
5) накладення арешту на вклади та майно з метою забезпечення можливої конфіскації та відшкодування спричинених матеріальних збитків;
6) припинення операцій з використання грошових коштів, що знаходяться на розрахунковому рахунку підприємства;
7) допиту свідків (осіб, які тією чи іншою мірою брали участь у здійсненні фінансово-господарських операцій, службових осіб, з якими підприємство здійснювало економічні взаємовідносини);
8) допиту службових осіб органів Державної податкової адміністрації, які здійснювали контроль за діяльністю господарюючого суб’єкта, а також проводили документальні перевірки;
9) очної ставки;
10) оперативно-розшукових заходів для виявлення матеріальних цінностей та грошових коштів, які належать службовим особам, підприємствам, що перевіряються, встановлення осіб, які переховуються від слідства.
У необхідних випадках доручається проведення додаткової та повторної документальної перевірки фінансово-господарської діяльності господарюючих суб’єктів, з якими підприємство, що перевіряється, мало взаємовідносини; призначення відповідних судових експертиз.
Слідча ситуація, при якій інформація про факт ухилення від сплати податків отримана внаслідок розслідування інших злочинів, відрізняється від вказаних вище ситуацій тим, що вона має елемент раптовості, який особливо важливо використовувати в умовах обмеженого обсягу доказової інформації. Основними завданнями, що випливають з даної ситуації, є виявлення, витребування, вилучення необхідних документів первинного обліку, бухгалтерських реєстрів та інших документів як інформації про вчинений злочин.
Особливості криміналістичної характеристики та розслідування ухилення від повернення виручки в іноземній валюті
Криміналістична характеристика злочинів. Для економіки держави, що розвивається, велику небезпеку становить ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, чи приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей. Криміногенна обстановка у цій сфері потребує прийняття відповідних заходів захисту зовнішньоекономічної діяльності, інтересів держави, господарюючих суб’єктів і перш за все заходів правового характеру, встановлення ефективної системи валютного контролю.
Правила обігу валютних цінностей регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та іншими нормативно-правовими актами.
Кримінально-правовий захист валютних інтересів держави здійснюється нормами про відповідальність за ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК) та незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК).
Валютна виручка суб’єктів господарської діяльності — це сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту (включаючи й валюту країн СНД), незалежно від джерела їх походження. Ця виручка підлягає обов’язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, що відкриваються й ведуться у комерційних банках України, які мають ліцензію Національного банку України. У разі здійснення зовнішньоекономічних операцій, що не передбачають сплату в грошовій формі (бартер, різні взаєморозрахунки, операції з давальницькою сировиною), валютною виручкою визнається еквівалентна вартість товарів, яку має отримати за вказаними угодами українська сторона.
Термін «валютна виручка» має обмежений характер, оскільки незаконний відтік валютних коштів можливий і в інших формах, наприклад, у вигляді фіктивних угод про виконання робіт (послуг) консультаційного або інформаційного характеру, що дозволяє здійснювати перерахування на рахунки в зарубіжних банках валютних коштів, які не є валютною виручкою.
Зовнішньоекономічна діяльність є одним з найрентабельніших видів господарської діяльності. Участь у ній широкого кола юридичних осіб, у тому числі іноземних, та використання як засобу платежу іноземної валюти передбачають необхідність ретельної її регламентації та забезпечення криміналістичного захисту від злочинних посягань.
Основними видами зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють в Україні її суб’єкти, є: експорт та імпорт товарів; надання послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, маркетингових, брокерських, агентських, консигнаційних, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що не заборонені законами України); міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України; спільна підприємницька діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності; товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності; орендні, у тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; інші види зовнішньоекономічної діяльності, що не заборонені законами України.
Порядок розрахунків суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності визначається Законом України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті», яким встановлений обов’язковий строк, протягом якого зовнішньоекономічні операції українських резидентів повинні бути завершені, тобто при експорті товарів, робіт або послуг має бути проведена сплата іноземним контрагентом, при імпорті — в Україну повинен бути ввезений сплачений резидентом товар.
До системи органів, що здійснюють валютний контроль, належать: Національний банк України, Міністерство економіки
