РОЗСЛІДУВАННЯ ПРИВЛАСНЕННЯ, РОЗТРАТИ МАЙНА АБО ЗАВОЛОДІННЯ НИМ ШЛЯХОМ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ (РОЗКРАДАННЯ)
Криміналістична характеристика розкрадань
Боротьба з посяганнями на відносини власності є одним з головних завдань здійснення кримінальної політики держави, однією з найважливіших її функцій — забезпечення економічної безпеки, захисту права власності (статті 17, 41 Конституції України). У криміналістиці радянського періоду вивченню проблем розслідування злочинів проти власності, особливо розкрадань, приділялася велика увага, внаслідок чого були розроблені окремі методики розслідування розкрадань, що вчиняються у різних галузях виробництва та сфері обслуговування. Однак докорінні перетворення у сфері економіки, перехід до ринкових відносин, реформування власності та ряд інших причин соціального та правового характеру призвели до істотних змін у стані, динаміці та структурі злочинних посягань на відносини власності. Останнім часом спостерігаються певні особливості у механізмі злочинів, способах приготування до їх вчинення та приховування у сфері підприємницької діяльності, кредитування, приватизації та ін. Цьому сприяють також недоліки в установленому порядку грошового обігу, обліку матеріальних цінностей, звітності, документообігу та ін. Відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем передбачена ст. 191 КК. Загальна криміналістична характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем може розглядатися як система, що складається з елементів, які, у свою чергу, містять підсистеми компонентів: а) суб’єкт розкрадання (особа злочинця) (категорії службових, матеріально відповідальних осіб, технічного персоналу та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину); чинники, що вплинули на формування та здійснення злочинної мети, утворення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками та ін.; б) спосіб приготування до розкрадання (прийоми створення неврахованих лишків сировини, готової продукції, коштів та ін.), його вчинення (прийоми заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації), приховування злочинів, маскування злочинних дій; обставини, що обумовили вибір розкрадачами певних способів (загальних для різних галузей, характерних для даної галузі виробництва, технології виготовлення певних видів сировини, напівфабрикатів, готових виробів та ін.); в) предмет посягання — кошти, матеріальні цінності у вигляді сировини, матеріалів, пального, продукції, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої вартості, що можуть бути віднесені до різних джерел розкрадання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені на підприємстві, в організації, установі за рахунок лишків, що надійшли зі сторони, від співучасників); г) обстановка розкрадання — місце (галузь виробництва, сфера обслуговування, виробнича дільниця, структурний підрозділ організації, підприємства та ін.); умови, що визначаються технологічним процесом або операцією, системою обліку та звітності, зберіганням та рухом коштів і матеріальних цінностей, документообігом (оформлення та рух управлінських, проектних, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, технологічних, виробничо-господарчих, статистичних та інших документів), видом продукції, що використовується; час (астрономічний), сезонність робіт; канали збуту, реалізації здобутого злочинним шляхом; ґ) наслідки розкрадання, відображені у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди, їх локалізація та взаємозв’язок), викликані службовими та позаслужбовими діями та зв’язками розкрадачів, способом життя, поведінкою у побуті, особистими зв’язками. Кожний елемент системи пов’язаний з іншими як прямо, так і опосередковано, що визначає характер зв’язків між ними залежно від рівня та обсягу завдання, яке вирiшується слідчим. Наприклад, у будь-якому випадку можна простежити зв’язок між елементами «суб’єкт розкрадання» та «спосіб розкрадання», який виражається у тому, що лише певні категорії службових чи матеріально відповідальних осіб можуть використовувати певний спосіб розкрадання. Водночас на цей зв’язок впливають побічні обставини, що стосуються предмета злочинного посягання та обстановки розкрадання. Тому для аналізу такого прямого зв’язку, обумовленого чинниками, що впливають на вибір розкрадачами способу злочину, важливо враховувати вид та особливості предмета посягання, характер обстановки розкрадання. Надаючи особливого значення способу розкрадання, розглянемо детальніше елемент криміналістичної характеристики цих злочинів. Спосіб вчинення злочину є об’єктом вивчення ряду наук кримінального циклу: кримінального права, кримінології, кримінального процесу, криміналістики. Кримінально-правове поняття способу, що розробляється на основі кримінального закону, є базовим для інших наук. У криміналістиці велике значення надається дослідженню способу злочину і, зокрема, способу вчинення розкрадань. При цьому він розглядається не тільки як спосіб вчинення злочину, що виявляється у заволодінні майном, а й як спосіб приготування (створення резервів для розкрадання) та його приховування. Такий підхід до розуміння способу злочину, не порушуючи змісту кримінально-правового поняття способу, вводить до нього елементи, що найповніше вiдображають механізм злочину. Найбільш точним видається визначення способу службового розкрадання як прояву злочинної діяльності, що виявляється в об’єднаній загальним задумом системі дій розкрадачів із створення умов для розкрадання, вилучення майна (шляхом використання або зловживання службовим становищем) з відповідних фондів, обернення його на свою користь або на користь інших осіб та приховування злочину. Встановлений спосіб вчинення розкрадання, що проявився у злочинному заволодінні майном, може слугувати одним з доказів вини обвинуваченого. У кожному випадку розслідування за кожним епізодом розкрадань спосіб має бути повністю доведений із зазначенням прийомів створення резервів для розкрадання, вилучення майна і приховування злочину. Значення встановлення способу розкрадання визначається важливістю завдань з його розкриття, доказування у кримінальній справі (ст. 64 КПК), належної кваліфікації, з’ясування обтяжуючих обставин, особливо якщо застосування способу пов’язано з участю у розкраданні організованої групи. Слід враховувати й те, що спосіб вчинення злочину береться до уваги судом для індивідуалізації покарання винного, оскільки він характеризує не тільки сам вчинок, а й суб’єкта злочину. Все це зумовлює необхідність зазначення способу злочину в описовій частині обвинувального висновку і в мотивувальній частині обвинувального вироку (статті 223, 334 КПК). На суть і особливості способів розкрадання було звернено увагу в зв’язку з розвитком наукових основ розслідування цієї категорії злочинів, внаслідок чого зроблено висновок про те, що знання способу розкрадання дає можливість вчасно виявити і припинити злочин, прийняти правильне рішення щодо порушення кримінальної справи, забезпечити якісне планування розслідування. У системі закономірних зв’язків елементів криміналістичної характеристики спосіб розкрадання часто посідає ключове місце як об’єкт встановлення і засіб з’ясування різних обставин злочину. Вибору способів розкрадання властиві певні закономірності, пов’язані з впливом таких обставин, як ставлення певних категорій осіб до ввіреного їм майна, вигляд і особливості цього майна, обстановка й умови виробництва, зберігання, обліку та ін. Тому знання слідчим чинників, що зумовлюють вибір і застосування розкрадачами способів підготовки до розкрадання, їх вчинення і приховування дозволяє йому висунути версії щодо механізму злочину в цілому та зв’язку даного розкрадання з іншими злочинами. Відомо, що кожному способу розкрадання притаманна своя внутрішня логіка розвитку. Наприклад, вчинення дій з метою використання створених резервів матеріальних цінностей вимагає застосування прийомів із вилучення неврахованих лишків і приховування їх, інших дій (у певній послідовності, за участю певних осіб). Спосіб розкрадання має свою структуру, що містить систему певних прийомів. За структурою способи можуть бути простими, тобто складатися із дій, спрямованих на вилучення майна (без підготовки, утворення резервів і приховування розкрадання) та складними, що містять комплекс дій із створення неврахованих лишків, їх вилучення шляхом вивезення за межі місця легального знаходження (зберігання), приховання як самих способів, так і наслідків розкрадання в цілому. Аналіз кримінальних справ про розкрадання свідчить, що способи їх підготовки, вчинення і приховування різноманітні. Разом з тим вони мають певну стабільність, повторюваність, хоча й видозмінюються під впливом певних чинників (зміни системи обліку, звітності, технології виробництва, постачання і збуту, норм списання витрат та ін.). Ці обставини вимагають упорядкування знань про способи розкрадання з метою розробки оптимальних систем типових версій про їх застосування розкрадачами у відповідних кримінальних ситуаціях. Для цього й проводиться класифікація способів вчинення таких злочинів з урахуванням форм розкрадання — привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, що використовуються розкрадачами залежно від того, чи є вони матеріально відповідальними, службовими особами і безпосередньо розпоряджаються ввіреним їм під звіт майном, чи є вони особами, які вчиняють розкрадання шляхом використання своїх службових повноважень. Це обумовлює вибір розкрадачами певних способів злочину. Тут можливі різні варіанти. Залежно від означених чинників у розкраданні можуть брати участь службові особи — керівник господарського підрозділу, матеріально відповідальна особа, бухгалтерські працівники. Найбільш загальними критеріями класифікації способів розкрадання є: 1) предмет злочинного посягання — способи розкрадання матеріальних цінностей і коштів; 2) ступінь спільності способів — способи, типові для всіх галузей народного господарства, та способи, характерні для окремих галузей, видів виробництва; 3) документальне оформлення (облік) майна — способи розкрадання врахованих і неврахованих цінностей. При очевидній відмінності означених критеріїв усі вони, будучи пов’язаними між собою, у комплексі складають основу для побудови класифікації способів розкрадання з перевагою того або іншого критерію. Крім цього, способи розкрадання можуть бути класифіковані за загальним механізмом злочинної операції при випуску неврахованої продукції: 1) операції, що проводяться без офіційного оформлення документів (або з фіктивним документальним прикриттям), — «бездокументні» операції та 2) операції, що здійснюються без фактичного руху товарів, — «безтоварні» операції. У сучасних умовах виробництва продукції і збуту товарів вказані способи зі всіма модифікаціями зберігають кримінальну «привабливість» для розкрадачів, оскільки дозволяють не тільки викрадати матеріальні цінності й кошти в державному і колективному секторі, а й приховувати прибутки від оподаткування у легальній частині виробничої і комерційної діяльності, здійснювати незаконні бартерні операції з порушенням правил валютного регулювання, прикривати фіктивне підприємництво тощо. Перший з означених злочинних механізмів характерний для розкрадань, пов’язаних з випуском неврахованої продукції та її збутом. Другий злочинний механізм — розкрадання, що вчиняються шляхом «безтоварних» операцій. Оскільки цей спосіб має безтоварний характер, покупець і продавець, які перебувають у злочинній змові, виконують такі фіктивні операції. Продавець вилучає з каси свого підприємства суму грошей, яка дорівнює сумі, перерахованій покупцем через банк (з касового виторгу), або вилучає на ту саму суму частину товарів (нібито призначених для покупця). Покупець оформляє документи на матеріальні цінності, що надійшли нібито від продавця, і списує їх у видаток за встановленими правилами, використовуючи для цього додаткові злочинні способи приховування. Таким чином, операція вчиняється без руху (переміщення) матеріальних цінностей і приховується фіктивними звітами й обліковими документами. Описані способи можна назвати «універсальними» для ситуацій, коли розкрадач зазіхає на чуже майно, ввірене йому у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, або у разі розпорядження цим майном. Велике значення для розкриття розкрадань має знання слідчим типових способів створення лишків для розкрадання, збуту і реалізації неврахованої продукції в різноманітних галузях промислового і аграрного виробництва, торговельних та інших підприємствах. Тактика перевірочних дій при встановленні ознак розкрадання Справа про розкрадання може бути порушена тільки у тих випадках, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину. У разі необхідності перевірити заяву або повідомлення про розкрадання до порушення справи у строк не більше десяти днів проводяться передбачені статтями 94, 97 КПК дії шляхом відібрання пояснень від окремих громадян або службових осіб, або витребування необхідних документів. Такі дії мають перевірочний характер і спрямовані на виявлення ознак розкрадання і вирішення питання про достатність підстав для обґрунтованого порушення кримінальної справи або для відмови в її порушенні. Відібрання пояснень і витребування документів може бути пов’язане з необхідністю проведення інвентаризації фінансової і господарської діяльності, отримання консультацій фахівців (бухгалтерів, товарознавців, технологів), вивчення нормативних матеріалів, що регулюють фінансову і господарську діяльність підприємства, організації, ознайомлення з особливостями їхньої діяльності. При аналізі ознак, що вказують на розкрадання, вчинене певними особами, необхідно всебічно враховувати обставини, які вплинули на їх поведінку в сфері фінансово-господарської діяльності в обстановці виробничого ризику, необхідність виконання термінових робіт, усунення перешкод, які призвели до відступу від нормативів, що регламентують рух матеріальних цінностей, грошових коштів, оформлення документів та ін. Саме характер таких дій, їх наслідки суб’єктивно можуть сприйматися як очевидні ознаки порушень, пов’язаних з розкраданням. У зв’язку з цим важливо підкреслити, що вже на початку розгляду матеріалів, що вказують на ознаки розкрадань, як правило, відомі посадові, матеріально відповідальні особи, які розпоряджаються майном. У такій ситуації відсутність достатньо повного та об’єктивного врахування пояснень цих осіб з приводу виявлених порушень, з’ясування обставин, що призвели до них, і висування можливих для даної ситуації слідчих версій про характер події, мотиви дій осіб, яким ввірене майно, може призвести до необґрунтованого порушення справи про розкрадання. Причинами прорахунків у подібних слідчих ситуаціях (як і в розслідуванні в цілому) стають помилки у збиранні, аналізі та об’єктивній оцінці фактичних даних, у тому числі протидоказів, що вказують на відсутність у даної особи мотиву для вчинення злочину. Ознаки розкрадання, як відбиття різноманітних властивостей злочинів, є численними і різноманітними та вимагають певної систематизації, що забезпечила б повноту охоплення всіх значущих для розслідування слідів. У криміналістиці ознаки розкрадання систематизуються на основі різних чинників: за формою прояву, змістом, місцем прояву. Залежно від цього при виявленні ознак даного виду злочинів можна виділити такі джерела: 1) виробничі підрозділи підприємств, де виготовляється (вирощується, заготовляється, переробляється) продукція, звідки надходить сировина, місця збуту готових виробів, реалізації товарів; 2) транспортні підприємства, що здійснюють перевезення сировини, готової продукції, товарів; 3) бухгалтерія підприємств, установ, організацій; планові, статистичні, технологічні підрозділи, їх вищі органи, а також суміжні структури; 4) контрольно-ревізійні органи; 5) органи державних інспекцій; 6) органи стандартизації і сертифікації, пробірного нагляду тощо; 7) контролюючі органи (Національний банк, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет у справах захисту прав споживачів та ін.); 8) правоохоронні органи; 9) аудиторські фірми. Здебільшого розкрадання вчиняється групою осіб, дії яких при відповідних підставах кваліфікуються за сукупністю з іншими злочинами. Ця обставина важлива з точки зору розширення можливостей розкриття розкрадань шляхом виявлення інших, пов’язаних з ними злочинів, ознаки яких здебільшого не завжди враховуються. Водночас такий всебічний підхід до дослідження обставин забезпечує розкриття не тільки розкрадань, а й інших злочинів, вчинення яких передує їм або спрямоване на приховання розкрадання.
Типові слідчі ситуації при розслідуванні розкрадань Одним з характерних видів слідчих ситуацій у цій категорії справ є обстановка, що характеризується недостатньою поінформованістю про обставини розкрадання, що підлягають встановленню, великою кількістю перешкод у отриманні такої інформації. Найбільш істотними у цьому відношенні є труднощі, що виникають при отриманні відомостей про спосіб вчинення злочину, джерела розкрадання, зв’язки між співучасниками та ін. Вирішення таких слідчих ситуацій має значення і для розслідування конкретного розкрадання. Здебільшого важливо враховувати можливості вирiшення завдань у певній слідчій ситуації, наприклад, з використанням «чинника раптовості». Залежно від обізнаності (настороги) розкрадачів щодо загрози викриття їхньої злочинної діяльності та можливості використання слідчим «чинника раптовості», до початку розслідування існують три основних види типових ситуацій: 1) у справах, порушених внаслідок документальної ревізії, інвентаризації, перевірок, що проводяться органами прокуратури, контрольними органами, коли можливий початок розслідування не є раптовим для осіб, які можуть виявитися причетними до зловживань; 2) у справах, порушених внаслідок проведення оперативно-розшукової діяльності та виявлення ознак розкрадання безпосередньо органами внутрішніх справ (працівниками служби боротьби з економічними злочинами або служби боротьби з організованою злочинністю), коли виникає ситуація, при якій підозрілі у розкраданні та інших злочинах особи не обізнані щодо можливого початку розслідування, у зв’язку з чим особливого значення набуває «чинник раптовості»; 3) у справах, що порушуються у разі затримання на місці злочину працівниками органів, які не проводять цільові оперативно-розшукові дії (ДАІ, ППС, служби дільничних інспекторів та ін.), осіб за порушення ними певних правил, що викликає підозру в причетності до злочинних дій. За даних умов «чинник раптовості» хоча і виявляється щодо осіб, які підозрюються, однак його здійснення пов’язане з обмеженою інформацією про можливі злочинні дії. Виділяється також ситуація, коли кримінальна справа порушується у зв’язку з перевіркою заяв, повідомлень (громадян, службових осіб, у засобах масової інформації), явки з повинною. Залежно від конкретних обставин у подібних випадках «чинник раптовості» не має звичайної ефективності, особливо при зволіканні з ОРД і порушенням кримінальної справи. Урахування даних ситуацій дозволяє точніше визначити умови збирання інформації, намітити порядок і послідовність проведення перевірочних дій, підготовчих і організаційних заходів. При очевидній відмінності наведених вихідних ситуацій загальними негайними завданнями на початку розслідування є такі: 1) встановлення номенклатури і місця знаходження документів (ручного і машинного обліку), в яких могли відобразитися ознаки злочину, і забезпечення їх цілості. При цьому слід звернути увагу на необхідність дослідження не тільки документів первинного (оперативного) обліку і бухгалтерської документації, а й планових, технологічних, виробничо-управлінських, статистичних, податкових та інших документів, бланків, етикеток тощо. Велике значення має аналіз змісту неофіційних документів (записок, нотаток, чорнових записів, розрахунків тощо); 2) встановлення місця знаходження сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції, товарів і забезпечення їх цілості; 3) виявлення вимірювальних приладів, що використовуються, — вагів, дозаторів, лекал, трафаретів, штампів, касових апаратів, їх перевірка, фіксація показань, опечатування (при необхідності — з урахуванням інтересів виробництва); 4) перекриття доступу до електронно-обчислювальних засобів; 5) встановлення місця знаходження майна і грошових коштів, що належать розкрадачам, з метою забезпечення відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином. Вирішення зазначених завдань не вичерпується початковою стадією розслідування і стадією, що безпосередньо передує порушенню кримінальної справи, оскільки в подальшому провадженні у справі можуть бути виявлені дані про раніше не виявлені епізоди розкрадання та інших злочинів. Побудова слідчих версій і планування розслідування Побудова слідчих версій про характер подій та інші обставини і планування основних напрямів розслідування починається на стадії перевірки в міру виявлення ознак розкрадання. У справах даної категорії в основу версій можуть бути покладені різноманітні вихідні дані. В одних випадках відоме місце розкрадання (певного його епізоду), але не ясно, яким чином і куди збувалося викрадене; в інших — слідчий має відомості про реалізацію викрадених матеріальних цінностей у певному місці, однак не відоме джерело розкрадання. Обставини можуть скластися й так, що відомими стають факти неофіційної реалізації сировини з підприємства-виробника чи бази або факти переміщення готової продукції без належного її оформлення, в той час як не встановлено її виробника і споживача. Як правило, це стосується однорідної продукції, що виготовляється різноманітними підприємствами, або такої, що поставляється численними місцевими і зарубіжними фірмами. Вирішуючи питання про наявність ознак розкрадання та достатність їх для порушення кримінальної справи, слідчий здійснює перевірку загальних версій про характер події. Поряд з цим, перед ним постає завдання розробки і перевірки версій щодо безпосереднього предмета посягання, способів розкрадання, кола осіб, причетних до цього, та ін. У процесі побудови конкретних робочих слідчих версій по злочину, що розслідується, важливо не тільки спиратися на наявну фактичну інформацію та особистий досвід слідчого, а й користуватися системами типових версій. Такі версії є припущенням, побудованим на основі аналізу типових ситуацій. У зв’язку з цим великого значення набувають схеми типових версій, зокрема, про способи розкрадання. У роботі слідчого складається певна «технологія» використання систем типових версій для вирішення конкретних слідчих завдань, що дозволяє дати логічне пояснення конкретним фактичним даним по злочину і сприяє побудові робочих версій. Письмовий план є не тільки організуючим початком процесу розслідування розкрадання, а й засобом, що сприяє логічному розвиткові планування на всіх етапах провадження у справі, оптимальному поєднанню узагальненого досвіду і фактичних даних щодо події, яка розслідується. Основою плану розслідування розкрадання є версії. Найбільш раціональним є план, окремі частини якого складаються за кожною версією, а після цього зводяться в єдиний план з виділенням в його загальну частину питань, що підлягають з’ясуванню в усіх версіях. Для розслідування розкрадання характерно планування чотирьох основних етапів розслідування: 1) проведення перевірочних дій і вирішення питання про порушення кримінальної справи; 2) початок розслідування (проведення першочергових слідчих і організаційних дій та оперативно-розшукових заходів); 3) проведення подальшого розслідування; 4) закінчення розслідування. У межах планування кожного етапу в міру необхідності відбувається уточнення і доповнення плану розслідування. План розслідування розкрадання може намічатися вже під час перевірочних дій, коли стають очевидними ознаки злочину. Вихідна фактична інформація про розкрадання і його обставини в поєднанні з аналізом системи типових версій дозволяє прогнозувати основні напрями розслідування та вузлові питання, що підлягають з’ясуванню. Планування першочергових слідчих дій, тактичних операцій має забезпечити вирішення завдань, спрямованих на пошук і збереження необхідних документів, предметів, що можуть мати значення речових доказів, завданих розкраданням збитків та ін. Слідчі й організаційні дії, що проводяться у зв’язку з цим, мають невідкладний характер і проводяться в першу чергу. Результати першочергових слідчих дій створюють основу для деталізації плану подальшого розслідування, спрямованого на виявлення і розкриття всіх епізодів розкрадання, співучасників злочину тощо. Планом передбачається перевірка зібраних на початковому етапі фактичних даних шляхом проведення очних ставок, судових експертиз та інших дій. Планування закінчення розслідування пов’язане з перевіркою і систематизацією матеріалів розслідування, необхідних для складання обвинувального висновку. Планується порядок ознайомлення з матеріалами справи обвинуваченого і його захисника, інших учасників процесу, що мають на це право. Планування розслідування розкрадання і складання письмового плану у таких справах має ряд особливостей, пов’язаних з багатоепізодністю даних злочинів, застосуванням розкрадачами різноманітних способів розкрадання. Специфічним для планування є і те, що на початку розслідування (а інколи й до його початку) досить повно відоме коло осіб, які можуть бути причетними до розкрадання або мають про це відомості, у зв’язку з чим у плані розслідування (перевірочних дій) передбачається отримання пояснень, допит цих осіб. На структурі плану відображається необхідність враховувати різні місця вчинення розкрадання (джерело розкрадання, місця реалізації викраденого та ін.). Під час розроблення плану розслідування, що охоплює декілька об’єктів і епізодів розкрадання, вчинених різними особами різноманітними способами, доцільно виділити загальні питання, що підлягають з’ясуванню в усіх намічених напрямах і включаються до загальної частини плану розслідування. Звичайно, до цієї частини плану включаються дії, спрямовані на реалізацію загальних завдань, що постають на початку розслідування, тактичні операції. Загальні питання, що підлягають з’ясуванню по всій справі, повинні конкретизуватися у межах окремих планів (частин плану), що передбачаються розслідуванням по окремих об’єктах, епізодах, способах злочину і особах. Специфіка розслідування багатоепізодних розкрадань визначає форму плану розслідування у таких справах: його основу складають окремі епізоди розкрадання. Планування розслідування вимагає складання схем взаємозв’язку певних даних: окремих епізодів, співучасників, об’єктів, способів руху грошових коштів і матеріальних цінностей, документів, технологічного процесу виробництва, механізму злочину та ін. Ці матеріали використовуються при підготовці до проведення слідчих дій та при складанні обвинувального висновку. Роль ревізійного контролю і аудиту у виявленні та розслідуванні розкрадань Факти злочинного посягання на майно можуть виявлятися органами фінансового контролю, здійснюваного відповідними контрольно-ревізійними службами, аудитом, а також незалежним фінансовим контролем. Однак перевірки, ревізії та інвентаризації, що проводяться ними, не завжди є ефективним способом виявлення розкрадань. Це підтверджується наявністю латентних розкрадань, частина яких, як показує наступне розслідування, вчиняється порівняно нескладно і досить відомими способами. Виділяються такі недоліки у здійсненні внутрішнього контролю: неякісність ревізій та інвентаризацій; помилки в організації ревізій, що виявляються у неправильному підборі ревізорів (за компетентністю, об’єктивністю), підміна ревізій вибірковими тематичними перевірками; відсутність перевірок впродовж тривалого часу. Матеріали аудиторської перевірки є важливим джерелом для проведення їх криміналістичного аналізу з метою виявлення ознак розкрадання та інших економічних злочинів. Для цього використовують результати порівняння даних аналітичного і синтетичного обліків, перевірки правильності кореспондентських рахунків тощо. На практиці склалася певна система: ревізія в порядку фінансово-господарського контролю, (аудит) — ревізія, що проводиться на вимогу слідчого, — судова експертиза (виробничо-господарської, фінансової діяльності), елементи якої пов’язані єдністю мети, виявлення ознак розкрадання і встановлення обставин їх вчинення. Ревізії і аудит, що здійснюються в порядку господарського контролю, спрямовані на встановлення випадків порушень у витрачанні коштів та матеріалів, проведенні господарських операцій, дотриманні фінансової дисципліни, веденні бухгалтерського обліку, заповненні документів, бухгалтерських записах та ін. Ревізії, які проводяться на вимогу слідчого, мають цільове спрямування, що визначається вихідними даними і конкретними завданнями розслідування. Внаслідок експертизи ще більшу конкретизацію одержує вирішення окремих питань, що залишилися нез’ясованими через різноманітні обставини під час ревізії, що їй передувала. У практиці розслідування розкрадань, що є провадженням у складних кримінальних справах, виникає потреба у проведенні на вимогу слідчого ревізії вже під час досудового слідства, а також призначенні відповідних судових експертиз.
