Огляд місця події при виявленні невідомих, розчленованих і скелетованих трупів
Порядок огляду місця виявлення трупа невідомої особи, організація й тактика подальших дій з упізнання, обліку невпізнаних трупів по всій території України детально регламентовані відповідними наказами Генеральної прокуратури та Міністерства внутрішніх справ України.
Сьогодні в результаті механізації й автоматизації праці, дотримання правил техніки безпеки і промислової санітарії у людини стало помітно менше особливих прикмет, характерних для різних професій. Однак під час огляду невпізнаного трупа на місці події на шкірі й нігтях пальців його рук можуть бути виявлені певні ознаки (наприклад, у людей, які багато пишуть, – затвердіння на лівій бічній поверхні верхнього суглоба середнього пальця правої кисті (у правшів), часто зі слідами чорнила або пасти кулькових ручок; у граверів, ювелірів – сточування нігтя на великому пальці правої руки; у фотографів, хіміків, малярів – сухість, ламкість, різне забарвлення нігтів і шкіри пальців за відсутності мозолів і потовщень на долонях; у теслярів, столярів – затвердіння на подушечці великого пальця правої руки від тримання рубанка; в музикантів, які грають на щипкових інструментах, – мозолі на кінцевих фалангах великого, вказівного й середнього пальців; у склярів – затвердіння шкіри між середнім і вказівним пальцями; у хірургів, працівників харчової промисловості – нігті з виробничим манікюром, покриті безбарвним лаком).
Вилучення речових доказів зумовлено передбачуваною причиною й давністю смерті, характером типових біологічних та інших слідів на місці події. У разі виявлення скелетованих невідомих трупів вилучають дрібні залишки одягу і взуття (фрагменти тканин, ґудзики, гачки, пряжки), прикраси (сережки, браслети, намисто, кільця), інші речі (годинники, запальнички, гребінці, портсигари), відокремлене волосся, нігті, зуби. Слідчий вилучає одяг із забрудненнями професійного характеру.
Місця виявлення частин навмисне розчленованих трупів різноманітні: відкрита місцевість, ліс, болото (особливо „приховані” місця ландшафту – канави, ями, купи хмизу, листя), ґрунт, водойми, різні приміщення (переважно ті, які рідко відвідували, закинуті), смітники та вигрібні ями, колодязі, шахти, камери схову вокзалів, залізничні колії, печі й різні топки, частини каналізаційної системи, ємності з різними рідинами тощо. У водойми й резервуари з рідинами частини трупів нерідко занурюють разом із різними тягарями.
У процесі огляду частин трупа вказують, в одному чи в різних місцях вони виявлені. При цьому стосовно кожного місця наводять дані, які його характеризують (кліматичні, температурні, Інші, наприклад глибина поховання в ґрунт або занурення в рідину), відстань між частинами трупа, на чому вони розташовані. Відзначають, чи всі частини трупа виявлені, якщо їх немає – вказують відсутні. Слідчий повинен вивчити сліди навколо місця виявлення кожної частини трупа (сліди ніг людини й тварин, транспортних засобів).
За наявності упаковки (шухляда, валіза, згорток), вона має бути ретельно оглянута, виміряна, описана та до розгортання, відкривання сфотографована. Окремо слідчий вивчає й фотографує вузли, які є на пакувальній мотузці, шпагаті, проводі; при розкритті упаковки їх не розв'язують – матеріал слід обережно розрізати осторонь від вузла, а потім стягти (прошити) його ниткою.
Ретельний опис пакувальної тканини (мішковина, папір, предмети постільної білизни, одягу) є обов’язковим, тому що вона є важливий речовий доказ.
Після характеристики пакувального матеріалу детально описують одяг, який зберігся на розчленованому трупі, обов’язково вказують колір, розмір, характер обробки, малюнок, мітки, запах, пошкодження та інші особливості. У разі відсутності одягу на шкірі іноді виявляють сліди від частин білизни, які дають можливість судити про наявність на трупі до його розчленування бюстгальтера, пояса, плавок тощо.
Кожну з частин розчленованого трупа має бути промаркировано, сфотографовано, оглянуто й описано з обов'язковим уточненням:
- анатомічного характеру, розмірів і форми частини тіла, характеристики поверхні, товщини підшкірної жирової клітковини, ступеня розвитку м'язів;
- трупних змін, у тому числі гнійних;
- характеру забруднень І накладень (землі, волокон тканини, паперу тощо), фауни і флори;
- характеристики деталей ушкоджень, особливо на голові, шиї і тулубі, де можуть бути виявлені вогнепальні, колото-різані рани, странгуляційні борозни та ін. Варто звернути увагу на те, що явища гниття спотворюють вигляд і розміри ушкоджень на шкірі, інших тканинах і органах, а вплив комах і тварин може імітувати найрізноманітніші травми.
Особливо ретельно оглядають лінії розчленування, характер шкіри на краях різаних, рубаних, пиляних ран, розрубів (розпилів) кісток, крововиливів. На кістках і хрящах з допомогою лупи вивчають поверхні поділу з метою виявлення трас, залишених знаряддям розчленування. Кількість ударів іноді вдається встановити за наявністю кількох незбіжних площин надрубів (розрубів). Положення кінцівки при відчленуванні може бути встановлене за напрямком і локалізацією пошкоджень, слідами крові. Рівна поверхня розчленування кістки утворюється з боку удару, з протилежного боку є дефекти з країв, виступи, розтріскування, кісткові фрагменти зміщаються в напрямку удару. При збереженні здатності мускулатури до скорочення (у перші години після смерті), лінія поділу, що проходить через м’язи, буває нерівною, із западинами відповідно до анатомічного розташування певних м’язів. Якщо розчленування проводилося через значний термін, поверхня буде рівною.
Пиляні пошкодження кісток легко встановити за наявністю характерних обпилювань. На дію циркулярної електропилки вказує рівний поділ тканин на одному рівні незалежно від різної їх щільності.
Посмертне розчленування переважно не супроводжується знекровлюванням внутрішніх органів.
Виняткове значення має ретельний опис особливостей відчленованих кистей і стоп (розміри, аномалії розвитку, сліди захворювань, мозолі, стан нігтів, забруднення, інші особливості). Питання про час і місце дактилоскопіювання вирішує слідчий залежно від конкретного випадку.
Сліди крові та інших біологічних об'єктів вивчають і фіксують за встановленими правилами.
Методика описування трупа повинна бути спрямована на з’ясування можливостей встановлення особистості померлого, його статі, віку, росту, особливих прикмет, причини та давності смерті, характеру розчленування. Проте всі ці питання вирішують тільки після дослідження трупа в морзі й додаткових лабораторних досліджень. За потреби попереднього вирішення питання про належність виявлених частин одному трупові, слід враховувати збіг ліній поділу тіла й одягу, способу розчленування, товщину підшкірної жирової клітковини та інші особливості.
Огляд скелетованих решток має багато спільного з оглядом розчленованих трупів, тому що й у цих випадках основним питанням є встановлення особистості померлого, Скелети й окремі кістки виявляють на відкритій місцевості в землі та на її поверхні, у воді чи в інших рідинах, дуже рідко – в різних приміщеннях. Іноді скелетовані рештки виявляють під час проведення робіт у місцях колишніх поховань: на давно закинутих цвинтарях, у військових могилах. Поховання можуть розмиватися підчас повені, весняних паводків, відкриватися під час землетрусів, ґрунтових зсувів. Час скелєтування дуже варіабельний й визначається комплексом різних умов (вік трупа, вгодованість, причина смерті, наявність захворювань, умови середовища, в якому перебував труп, пора року, коли настала смерть, тип ґрунту, водойми, характер приміщення, глибина і спосіб поховання – в труні, в одязі чи без них). Кісткові рештки на місцевості зазвичай виявляють випадково. Витягувати кісткові рештки потрібно вручну, обережно, без застосування землерийних машин, щоб уникнути зміни їхнього розташування й попередити ушкодження. Оптимальною є організація розкопок за зразком археологічних, з ретельним просіюванням витягнутого ґрунту й фіксацією будь-яких знахідок.
Огляд місцевості, де передбачено поховання чи виявлено кісткові рештки, проводять до їх вилучення або вивчення. Фіксують рельєф і характер рослинності. Під час огляду місця похо¬вання в протоколі вказують глибину розташування кісток, зазначають характер ґрунту (колір, структуру, склад, домішки), флору й фауну на глибині поховання, а також на кістках (корені рослин, рештки комах на різних стадіях розвитку). З допомогою фотографії документують етапи розкриття поховання до моменту, коли будуть виявлені всі кісткові рештки. Не можна витягати окремі кістки в міру їх появи, слід звільнити від ґрунту весь скелет, і тільки тоді витягти рештки повністю. На цьому ж етапі беруть проби ґрунту для фізико-хімічного аналізу.
У разі поховання трупів у підніжжі дерева (на відстані до 1 м) під час копання могили корені пошкоджуються; через кілька років на їхньому місці виростають нові, проникаючи в рештки трупа. При використанні цих змін для вирішення питання про давність поховання рекомендовано вилучати для ботанічного дослідження як старі корені зі слідами зрубів від лопати (сокири), так і молодші.
Наступним етапом є огляд кісток. Оглядають кожну кістку й зазначають колір, сторонні утворення, пошкодження (в тому числі ті, які утворилися під час ексгумації).
Виявлене волосся обережно вилучають і описують. При тривалому перебуванні в землі волосся набуває коричневого (буруватого) забарвлення й стає тонким. Протягом кількох років можуть зберігатися й нігті, які з часом згортаються в буруваті трубочки. Потрібно також проводити цілеспрямований пошук дрібних кісток (кистей, стоп, зубів, під'язикової кістки).
Разом із кістками може вилучатися одяг і взуття, зміни яких також дозволяють встановити давність поховання. Вилучають і описують предмети, які з часом практично не змінюються (ґудзики, пряжки, портсигари, гребінці, ювелірні прикраси тощо).
При виявленні скелетованих решток на поверхні землі, реєструють кліматичні умови, характер місцевості, її флору й фауну. Оглядаючи й описуючи виявлені кістки, потрібно відзначати їх взаємне розташування (показати на схемі), чи відповідає воно розташуванню в скелеті, які пошкодження і відкладення є на поверхні кісток.
У разі знайдення кісткових решток на значній площі, рекомендовано для правильної і повної фіксації їх розташування розбивати ділянку місцевості на рівні квадрати шляхом накреслення сітки безпосередньо на ґрунті, або натягування рядів взаємно перпендикулярних шнурів. Квадрати нумерують у певному порядку. На схемі, яка додається до протоколу огляду, відтворюють розташування кісток на фоні зазначеної сітки.
Якщо скелетовані рештки виявлено у воді, в протоколі фіксують особливості водойми й берега, прибережної рослинності, характер дна, флору й фауну водойми, проточність і температуру води, глибину промерзання взимку.
Застосування слідчим різних тралів (для водойм) і щупів (для ґрунту) з метою виявлення кісткових решток повинно здійснюватися дуже обережно й бути зазначено в протоколі.
Стать, вік і зріст скелетованого трупа визначають після його дослідження в морзі, а потім у бюро СМЕ. За потреби визначення статі на місці виявлення кісткових решток використовують особливості будови черепа й таза. Статеві розбіжності кісток можуть бути виявлені лише на трупах людей, які досягли статевої зрілості.
Усі частини розчленованого чи скелетованого трупа, виявлені в різний час у різних місцях, направляються слідчим до одного й того ж моргу з копіями протоколів огляду для їх зберігання до відповідної вказівки.
Під час детального огляду місця виявлення частин розчленованого трупа й навколишньої місцевості іноді знаходять можливі знаряддя його розчленування, сліди крові, волосся, інші біологічні об'єкти на різних предметах, дрібні шматочки тканин тіла, які підлягають вилученню.
Усі виявлені кісткові рештки, фрагменти одягу і взуття повинні бути направлені до експертної установи в умовах, які виключають їх додаткове пошкодження, забруднення чи втрату.
