Порядок пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів і тварин
Впізнання живих осіб провадиться у випадках, коли: а) особа, яка підлягає пред’явленню, не була раніше відома свiдкові, але спостерігалася ним у зв’язку зі злочинною подією; б) свідок знав раніше пред’явлену особу, але не може дати необхідних даних про неї.
Третя стадія полягає у встановленні тотожної чи групової належності або відмінності конкретного об’єкта. Названі впізнаючим прикмети, ознаки повинні бути виражені в певній формі. Виконання цієї вимоги багато в чому залежить від правильно поставлених йому уточнюючих і конкретизуючих запитань.
Результат пред’явлення для впізнання може бути позитивним, коли впізнаючий заявляє про впізнання і вказує не тільки загальні прикмети і ознаки, а й особливі, на яких ґрунтувалося впізнання. Результат для впізнання може бути й негативним. Це може статися, коли, наприклад, з моменту спостереження пройшло багато часу; особа, яку впізнають, різко змінила свою зовнішність; впізнаючий боїться помсти; для впізнання пред’явлено іншу особу тощо.
Впізнання людей може проводитись також за голосом, особливостями мови і ходи. При пред’явленні для впізнання за голосом повинні бути створені певні умови:
а) для відтворення звукової мови (приміщення з певними акустичними даними тощо);
б) для аналізу і оцінки голосу особи, яку впізнають (для цього використовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами, на відкритій місцевості користуються парканом, деревами тощо, які б не давали змоги впізнаючому бачити особу, котру впізнають);
в) всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній — слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а також фахівці та інші учасники слідчої дії, в другій — особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, які ведуть з нею розмову;
г) зміст розмови, відтвореної під час впізнання, не повинен стосуватися розслідуваної справи, але в її тексті мають бути слова, які чув впізнаючий у момент спостереження.
Можливо впізнання за особливістю ходи, оскільки ходу характеризують довжина кроку даної людини, кут розгортання стопи, швидкість руху. Хода має бути природною, коли людина йде вільно, без напруження. Неприродна хода найчастіше пов’язана з різними аномаліями. Основними умовами проведення впізнання за особливостями ходи слід вважати такі:
а) вибір місця проведення, що забезпечує відтворення ознак ходи і можливість їх спостереження впізнаючим;
б) пред’явлення особи, яку впізнають, серед інших осіб, які мають схожі ознаки ходи;
в) особа, яку впізнають, не повинна знати про те, що за нею спостерігають;
г) впізнаючому повинно бути надано досить часу для спостереження ходи пред’явлених осіб.
У практиці розслідування трапляються два основних випадки пред’явлення трупа для впізнання. Перший випадок має місце при організації пред’явлення відразу ж після огляду місця події, і слідчий часто не має можливості допитати кого-небудь щодо прикмет невідомої особи, труп якої пред’являтиметься. За таких обставин без попереднього допиту труп пред’являється мешканцям навколишніх будинків, вулиць, а також службовим особам, які спілкуються з населенням. Другий випадок — коли на момент впізнання є дані про зникнення певної особи, допитують її близьких чи знайомих, а потім пред’являють їм труп для впізнання.
Пред’явлення трупа для впізнання слід проводити в тому одязі, що є на ньому, при необхідності цьому повинен передувати «туалет трупа», що полягає у видаленні бруду і крові з його обличчя, приведенні у звичайний вигляд зачіски. Тільки в особливих випадках, до яких слід віднести наявність значних ушкоджень на обличчі чи його зміну внаслідок довгого перебування у воді тощо, можна визнати доцільною реставрацію обличчя трупа. Для ідентифікації особи необхідно широко використовувати прикмети, що є на трупі, а для цього слід надати впізнаючому можливість оглянути обличчя трупа, а в разі необхідності — все тіло. При пред’явленні трупа для впізнання слід враховувати деякі дані психології, оскільки трапляються випадки помилкового впізнання внаслідок психологічного настроювання, самонавіювання тощо; іноді при цьому необхідна присутність судово-медичного експерта.
Якщо труп не впізнано, його відправляють до моргу. Слідчий продовжує роботу щодо встановлення осіб, які можуть впізнати труп (наведення довідок про осіб, які зникли безвісти, перевірка за даними криміналістичного обліку тощо).
Особливості пред’явлення для впізнання предметів і тварин зумовлюються характером об’єктів впізнання і метою, з якою воно проводиться. Якщо стосовно предмета, що підлягає пред’явленню, відомі особливі ознаки, то слідчий повинен підібрати інші предмети з подібними ознаками. Якщо ж відомі тільки його загальні ознаки, то предмет повинен пред’являтися серед інших об’єктів з однорідними ознаками, але різними за видовими властивостями.
Порядок пред’явлення для впізнання предметів і тварин здійснюється так само, як і при впізнанні живих осіб. Пред’явлення для впізнання тварин не регламентується КПК, але процес такого впізнання здійснюється з дотриманням тих самих криміналістичних прийомів, що використовуються при пред’явленні для впізнання предметів.
У слідчий практиці нерідко виникає потреба пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об’єктів за фотознімками.
Впізнання за фотознімками живої особи проводиться, коли вона відсутня, але слідчий має її фотознімки. Для встановлення особи вбитого нерідко пред’являються фотознімки трупа. Звичайно ці фотознімки використовуються у випадках, коли пред’явлення трупа не мало позитивних результатів і його поховали. Фотознімки можуть пред’являтися не тільки на тій території, де було виявлено труп, а й в інших місцевостях.
Пред’явлення для впізнання за фотознімками може також проводитися з тактичних міркувань. Як правило, пред’явлення для впізнання предметів за фотознімками проводиться в тих випадках, коли їх неможливо пред’явити в натурі.
Необхідно, щоб пред’явлені фотознімки були однаковими за формою і розміром, а зображені на них обличчя схожі з тим, тотожність якого передбачається встановити. Слід прагнути до того, щоб фотознімки належали до того часу, коли свідок спостерігав ту чи іншу особу в зв’язку з розслідуваною подією.
Фіксація результатів пред’явлення для впізнання
Згідно зі статтями 85, 176 КПК про пред’явлення для впізнання, як і про інші слідчі дії, складається протокол. Для фіксації пред’явлення для впізнання застосовуються також фотографування, кіно-, відеозйомка та звукозапис.
Протокол пред’явлення для впізнання повинен мати вступну, описову і заключну частини.
У вступній частині зазначаються такі дані: місце і дата складання протоколу; посади і прізвища осіб, які проводять слідчу дію; прізвища і адреси понятих; прізвища інших учасників даної слідчої дії (спеціаліст, працівник міліції та ін.); статті КПК, з дотриманням яких проводиться слідча дія; вказівка про роз’яснення понятим їх прав, обов’язків, а також про місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії. Якщо впізнаючим є потерпілий чи свідок, то потерпілий попереджається про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, а свідок — ще й за відмову від давання показань із засвідченням цього їхніми підписами.
В описовій частині протоколу викладаються відомості щодо осіб, яких пред’являють, та інших об’єктів з описом їх прикмет і ознак. Стосовно живих осіб зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, вік, зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя. Не менш важливо описати в протоколі ознаки одягу — вид, фасон, колір, покрій тощо. При пред’явленні предметів зазначаються (наприклад, щодо годинника): форма, розмір, колір металу корпусу, циферблат, вид кріплення — ремінець, браслет, ланцюжок тощо. У протоколі повинно бути зазначено, що впізнаючий сам зайняв певне місце серед інших пред’явлених осіб.
У заключній частині протоколу зазначаються час початку і закінчення пред’явлення для впізнання, чи проводилась фото-, відеозйомка (тип апарата, чутливість плівки тощо), зауваження, які надійшли від учасників пред’явлення для впізнання, якщо такі мали місце. Протокол підписується слідчим і всіма учасниками даної слідчої дії.
Якщо під час пред’явлення для впізнання застосовувався звукозапис, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі (ст. 851 КПК).
При фіксації пред’явлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис втратить зв’язок з протоколом і свою ілюстративну цінність. Необхідність застосування звукозапису при пред’явленні для впізнання визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин справи. Використання звукозапису є доцільним:
а) для фіксації процесу пред’явлення для впізнання, коли впізнаючим є малолітній;
б) для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм, де зафіксовано процес пред’явлення для впізнання;
в) для одержання зразків голосу, що необхідно для впізнання за межами місця проведення розслідування;
г) для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називав тільки загальні ознаки об’єкта.
Відеозйомка при пред’явленні для впізнання також є одним із способів фіксації. Доцільно використання відеозйомки при пред’явленні для впізнання живих осіб за особливістю ходи, оскільки це дає змогу зафіксувати її в динаміці. Використання відеозйомки для фіксації ведення і результатів пред’явлення для впізнання має бути належним чином підготовлено. У протоколі слід зазначити, за допомогою якої камери проведена зйомка, на яку плівку здійснено відеозапис. Після здійснення запису відеострічки вона демонструється всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол (ст. 852 КПК).
